Пам'яті Віталія Білоножка

Віталій Білоножко – особлива людина в моєму творчому житті.

Нас багато що єднало: любов до Сумщини, звідки наше коріння (моя мама була звідти), розуміння значення культури, загострене відчуття несправедливості і вміння гостро затаврувати неприйнятні речі.

На жаль, Віталій не прийняв душею нинішню епоху в Україні. Майже всі, кого він особливо поважав, любив, захоплювався, або відійшли від справ, або взагалі пішли з життя.

Та пісня, яку він любив і відчував душею, теж була витіснена з інфопростору пісеньками-одноденками та яскравими опусами без особливого змісту.
Фестиваль родинної пісні «Мелодія для двох сердець», який започаткували вони зі Світланою, теж перестав фінансуватися державою. Змінилися пріорітети...

А Віталій залишився все тим же – глибоким на самоті і веселим на людях. Могутнім і величним на вигляд, але вразливим і беззахисним у душі...

Я щасливий, що доля подарувала мені Віталія. Пісні в його виконанні – це окрема сторінка мого життя. «Яблуневий туман» і «Мелодія для двох сердець», «Годі, брате, душу рвати» і «Буде свято і на нашій вулиці», «Гей, літа» і «Божевільний вальс», «Ти без мене не ти» та «Ідеальна пара». Були ще якісь твори, але одразу вже не згадаю.

Вони прозвучали в концерті його пам»яті у виконанні багатьох наших чудових артистів.

Упевнений, що ці пісні житимуть, тому що Віталій був дуже вимогливий до якості віршів і мелодики пісень. Його пісні назавжди займуть місце серед артефактів української пісенної культури...

Рік, як тебе немає, друже. Ти залишив після себе багато.

Чи навчимося ми цінувати, берегти і примножувати?!