Що чекає на територію, населену ідіотами з ядерною зброєю

Мене постійно запитують: «Аркадію, а що далі?.. Що ж буде з Батьківщиною і з нами?» Ну, що буде, що буде... Давайте повангуємо трохи.

Певний час все буде приблизно так, як є зараз. Нафта близько п’ятдесяти, затяжна війна в Сирії, Обама-чмо, нова холодна війна, повзуче скорочення пенсій, бюджету, зарплат, грошей і взагалі рівня життя.

Як довго? Не знаю. Може, два роки. А може, і двадцять два. Такі режими бувають доволі стійкими. І прийдешнє неминуче зубожіння населення ніяк їх не підриває. Навпаки: чим бідніше населення, чим бідніша країна – тим стійкіша влада. Немає більшого подарунка для диктатора, ніж програма «нафта в обмін на харчі». Убогість і зовнішній ворог – це просто свято якесь. Аби телевізор працював. А він працює у нас з усіх сил. Діти на вулиці з голоду вмиратимуть – але телевізор без грошей не залишиться.

До речі, стосовно програми «нафта в обмін на харчі»... Можливо, що це і не гіпербола. Европейська бюрократія розгойдується дуже повільно і дуже довго, але у результаті все ж розгойдується. І дорослі дядьки, схоже, вирішили, що ігри зайшли надто далеко і пора поговорити по-дорослому. Очевидно, рішення валити режим вже прийняли.

А режими в наш час валять не танковими колонами, а через падіння економіки. Всі ці розмови, що ми вводимо санкції не проти народу, а проти режиму, що ми боремося не з народом Іраку, Кореї чи Росії, який ми поважаємо і вважаємо, що він заслуговує кращого, а з режимом Саддама Хуссейна, Кім Чен Іна чи Владіміра Путіна – все це казки для бідних. Повалення режиму можливе тільки через економічний колапс всього народонаселення, падіння економіки всієї країни.

І вона, безумовно, впаде.

Курс на видавлювання Росії з поля світової економіки вже взяли.

Біда в тому, що процес цей для сировинних країн практично незворотній.

І Путін, треба визнати, його прискорив, як ніхто.

Більше того, цей товариш геніально наблизив кінець і вуглеводневої епохи.

Кам’яний вік закінчився не тому, що скінчилися камені ©. Так само і нафтова епоха підходить до кінця зовсім не тому, що закінчується нафта. І, замість того, щоб, володіючи цією нафтою, всіляко затягувати процес переходу на нові енергоносії, всіляко сповільнювати розробку нових видів енергії і високих технологій, продаючи нафту як можна довше, більше і дешевше, кланяючись і дякуючи, що купують, самому використовуючи цей час і ці нафтодолари для переведення економіки на технологічні, а не сировинні рейки – товариш, уявивши себе начальником бензоколонки, володарем часу і монополістом енергетичних ресурсів планети, надав таке прискорення науково-технічному процесу в сфері розробки альтернативних джерел енергії, яке не снилося ніякому Грінпісу. За рік зробивши те, що екологи не могли зробити за півстоліття.

Зелені кричать від радості, плескають у долоні і кланяються в пояс.

Плюс привів саудитів в Европу.

А такі ринки назад вже не віддають.

Ну, і взагалі, мрія комуністів скоро здійсниться – пенсії у нас і справді будуть по сто тисяч. Біда тільки в тому, що буханець хліба буде при цьому за десять тисяч, квартира на Арбаті сто мільярдів, а мільярд буде дорівнювати ста доларам.

Ну і трупи, звісно ж. Без цього нікуди. Із Сирії, з нової Чечні, з України – я б стосовно того, що в Україні все закінчилося, дуже не тішився, до речі – в Росії війна тепер буде завжди, поки при владі буде Путін і мінятися буде лише театр бойових дій. І якщо в Сирії щось піде не так і ця війна перестане вирішувати задачу відволікання населення від внутрішніх проблем, театр бойових дій запросто можуть перекинути знову на Донбас. З яким-небудь новим наступом на Харків.

Не треба шукати в цьому тактичних чи стратегічних смислів. Ця війна вирішує зовсім інші завдання – які завгодно, але не військові. Бідність, війна, табори і зомбоящик – ось чотири опори цього режиму.

А потім – в один прекрасний момент – все вибухне. Відразу, повністю, моментально і скрізь. Як говорить розумний Sergey Smirnov – кирдик буде коротким, але повним.

Практика показує, що достатньо кілька сотень озброєних організованих згуртованих людей, щоб занурити в хаос стотисячний Слов’янськ. Щоб занурити в хаос таку країну, як Росія, достатньо буде десяти банд по десять тисяч. А стільки тут набереться за перші миті.

Описувати цей період детально не має сенсу – він і так у нас перед очима. Все відбувається в прямому ефірі. Достатньо подивитися на ДНР і ЛНР. Все буде так само.

Тут буде одна велика ДНР на шостій частині суші – від моря і до моря. З алкоголіками на блокпостах, відрізаними головами в річках, тортурами в підвалах, зникненням бізнесменів і публічними стратами біля ганебного стовпа.

Царя тихенько придушать на задвірках Кремля – ​​або навпаки, радісно повісять на пам’ятнику Дзержинському на Луб’янці – ці ж самі вісімдесят шість нині закоханих у нього відсотків і повісять, і в перших рядах будуть саме ті, хто зараз найголосніше кричить про його велич і незамінність – а наступного дня звалять і пам’ятник.

А потім, коли все закінчиться, тут, на руїнах, ті, хто виживуть, опиняться під зовнішнім управлінням.

Світ не наважиться залишати цю територію, населену ідіотами з ядерною зброєю, сам на сам з рештою планети. І зробить певні кроки.

Царя з мотузки знімуть, Дзержинського теж, в постамент увіткнуть американські прапори, привезуть гуманітарку, люди в тисняві за «ніжками Буша» будуть розбивати один одному обличчя, радісно махати руками в телекамери CNN і BBC, говорити, як вони ненавидять Путіна, люблять Хілларі або Трампа, і вкотре дякувати Америці за гречку і пральний порошок.

Американські прапорці в цій країні взагалі скоро стануть ходовим товаром. Дарую бізнес-ідею.

Зовнішні керівники, після демократичних відкритих чесних і законних виборів – а в цій країні вибори, взагалі-то, завжди можна проводити чесно і відкрито, вона чесно, щиро і відкрито проголосує за того, кого їй покажуть по телевізору, так що навіщо потрібен Чуров, я навіть не уявляю – так от, зовнішні керівники призначать якогось умовного Алєксєя Навального. Або навіть не умовного, а самого – якщо не пропаде безвісти в таборах НКВД і переживе ДНР. Або Дмітрія Мєдведєва. Або ще когось приблизно такого ж рівня ліберальності, хто більш-менш влаштовує всіх у своїй компромісності.

Загалом, наш російський Хамід Карзай. Або Джаляль Талабані. Це президент Іраку після Саддама.

Карзай-Навальний з підтримкою зовнішнього управління відбуде свої два терміни і цей час буде відносно спокійним.

Напевно, навіть, цей час буде найкращим в історії Росії двадцять першого століття – найбільш спокійним, без воєн, трупів і потрясінь, з відносно усталеним рівнем бідності і навіть якимось мінімальним підйомом економіки.

Але так, як було, – не буде вже ніколи.

Нічого не закінчиться і не повернеться на круги своя, ось що треба розуміти.

Ніякої енергетичної наддержави більше не буде. Ніяких золотих нафтобаксів. Ніяких палаців і собянінської плитки на вулицях. Ніякого Сочі і Червоної галявини. Ніякого вставання з колін.

Нічого цього вже не буде.

Ніхто Росію нікуди назад не прийме. Ніяких Великих вісімок, Великих двадцяток, Евросоюзів і самітів.

У нас був унікальний шанс справді стати однією з передових держав світового товариства, у нас були всі можливості в кредит, нам відкривали всі двері і пускали в усі спілки, нам посміхалися і тиснули руки, але ми все профукали, просрали, пустили послані з неба гроші на палаци, олімпійські ігрища, мерседеси, військові паради, війни, вбивства і крики про велич.

У нас був шанс, але ми знову всьому світу показали тільки одне – ми не спроможні генерувати демократію, технології, економіку, стабільність, розвиток і безпеку.

Ми можемо генерувати тільки путіних в різних їх модифікаціях.

А такі утворення воліють тримати на відстані витягнутої руки в області країн третього світу, ввічливо посміхаючись через замкнені двері.

Вдруге такі кредити ніхто не дає.

Загалом, при зовнішньому управлінні тут буде Північна Бразилія – ​​величезна заросла деревами територія напівтретього світу, без особливих потрясінь, достатньо стабільна, однорідно небагата (за винятком столиці), але в глибині якої – чорт її зна, чи ще є життя, чи вже нема...

А оскільки цей унікальний шанс країна не тільки просрала, але так нічому на цих граблях і не навчилася, то Північна Бразилія тут буде недовго.

Карзай відбуде свої два терміни, модернізувати, звичайно ж, нічого він не зможе – і тому що це в принципі не модернізується, і тому, що нафти по сто п’ятдесят вже не буде ніколи, а іншої економіки крім сировинної так і не побудували, та й тому, що нема чого – з тріумфом піде у відставку, на його місце прийде хтось дуже сіренький і дуже слабенький, імені якого так і не запам’ятають, і на цьому період відносного затишшя почне закінчуватися.

Надто довго тут знищували все, що хоч на вершечок підноситься над пляшкою «Жигулівського». Надто довго, століттями, побивався в етносі ген волелюбності, вільнодумства, підприємливості, працьовитості, інакомислення, самостійного мислення, критичного сприйняття інформації. А останні сто років – це просто викошували косою.

Путін зробив головну річ – дістав з людей всю мразь. Всю ненависть, всю ксенофобію, всю агресію. Найбільш погані, низинні, чорні риси людської природи. Такого не робив навіть СССР. Совок лише декларував пролетаріат як клас-гегемон, а насправді класом-гегемоном там була трудова інтелігенція, інженери і вчителі, ті самі фізики і лірики.

Путін же підняв з дна і зробив класом-гегемоном не просто люмпен – бо люмпен теж може бути неагресивним – він зробив класом гегемоном агресивних гопників.

Так, цей ген волелюбності і вільнодумства має дивовижну здатність відроджуватися з нічого. Вже як косили Росію в сталінських таборах, під час громадянської, в штрафбатах Другої світової, у підвалах і в часи голодоморів – до сімдесятих років прошарок інтелігенції знову утворився практично з нічого.

Але нескінченно ця регенерація тривати не може.

Зрештою, територія досягає такої стадії, при якій ніщо світле і добре зрости вже просто не в змозі. Громадянське суспільство просто не встигає сформуватися, не встигає досягти тієї концентрації, того потрібного відсотка, щоб запустити механізм змін – його членів вбивають швидше, ніж вони встигають з’являтися на світ. Їх просто забивають по селах малолітки з мачете.

Відбувається конголізація країни.

А Росія рухається саме в бік конголізації.

У цьому Північному Конго з темряви полізуть зовсім вже дистильовані упирі, а абсолютно пропаще зло. Еталонне. Без домішок.

Суміш КДБ, Гестапо, попа Дмітрія Смірнова, Чапліна, Мільчакова, Германа Стерлігова, Охлобистіна, Проханова-Лімонова-Дугіна, Тесака і Безлера.

Православний ІДІЛ, загалом.

Країна перетвориться на якусь суміш з Іраку, Гаїті, Сомалі, Колумбії, ІДІЛ і ДНР.

У столиці, яку охоронятимуть урядові війська, якесь життя ще існуватиме – як у Могадішо – і в кількох великих містах теж, але збережи Господь вашу душу і розум, якщо ви захочете вийти за межі МКАД з настанням темряви...

У Магадані буде просто банальний тупий бандитизм. Зате абсолютний.

Владивосток і Калінінград почнуть пробувати творити свою державність, квадратним очима дивлячись на події в сусідніх регіонах, і підуть у Приморську і Прибалтійську совєтські республіки.

У Чечні буде Кадиров. На рівнині. А в горах – нова модифікація іділа. Як і по всьому Північному Кавказі. З цією територією можна починати прощатися вже зараз.

У Ростові, Краснодарі, Ставрополі – взагалі на півдні – буде якась Південна Народна Козацька Республіка. Там будуть пороти нагайками, пити, пиляти на металобрухт шахти, воювати з чеченцями-інгушами-дагестанцями і співати пісні про коня і отамана. Час від часу в прикордонні райони буде заходити українська армія і намагатися навести порядок хоча б поруч зі своїм кордоном – як Ізраїль час від часу заходить в неконтрольовані прикордонні райони Лівану – але ніякого ефекту від цього не буде.

А між Владивостоком і Уралом буде Китай. Від моря до моря. Від океану до океану. До самого Північного полюса. Байкал стане найбільш туристичним місцем планети. Нерухомість там злетить до мільйонів юанів. Російськомовне населення Благовєщенська, Красноярська і селища міського типу Тіксі буде молитися на китайську комуністичну партію, їздити по чудових десятисмугових магістралях на непоганих машинах, думати, як їм пощастило – а їм і справді пощастило – асимілюватися, забувати мову і розчинятися у великій імперії.

На решті території не буде нічого. Точніше, там населення заб’ється в селах по підвалах, а зверху по зруйнованих будинках над їхнім головами котитиметься війна – час від часу, то туди, то сюди, але постійно.

Закінчиться все це маленькою національною державою Московія, як і Римська Імперія закінчилася Італією. Пройшовши, правда, через період десятків маленьких подрібнених князівств.

Римська імперія розвалювалася триста років, Російська – вже сто, але в наш час процеси прискорюються, так що розсип подрібнених князівств тут буде вже, ймовірно, через століття.

Перша ж стадія – повна конголізація країни – я б сказав, що за аналогією з Іраком, де процеси розпаду розвивалися за тими ж лекалами, які ми спостерігаємо зараз і в Росії, і з тією ж поправкою на прискорення перебігу процесів а й опозитно на підвищену інерційність гігантської території – так от, я б сказав, що повна конголізація завершиться тут років за тридцять-сорок, але влада робить все, щоб байку максимально прискорити, тому, можливо, все відбудеться швидше.

Як би там не було, Росія в будь-якому випадку піде зі світової арени, ядерну палицю у неї поступово відберуть, до сусідів вона лізти перестане – Конго ж не лізе більше до сусідів – а що там буде відбуватися всередині, особливо нікого хвилювати і не буде.

Втім, альтернатива ще є. Шанс, що психлікарня все ж повернеться в більш-менш адекватний стан, ще залишається. Але, на жаль, останнім часом я все частіше думаю, що це буде не зміна вектора, а лише ще одна затримка в процесі розвалу імперії.

Історичний вектор, як мені здається, вже визначений.

Эхо Москвы