Чому українська молодь пішла за більшовиками, а не за діячами УНР?

У Миколи Хвильового в оповіданні «Заулок» є героїня Мар'яна – яскрава українська дівчина, яка виросла в сім'ї дрібного клерка і його недалекої дружини. Гидуючи обивательським життям, вона захопилась «ідеями революції» і зовсім юною, покинувши («К чорту!») середню школу, пішла служити в ЧК. Її історія скінчилась погано: коли період «революційної романтики», усіх цих «потягів, що їдуть у невідомість, у провалля, де безліч жури і радості», минув, Мар'яна, явно хвора на ПТСР, не знайшла себе у мирному житті і зрештою наклала на себе руки.

Двадцять років потому, в 1937-му, у Варшаві, український студент Олег Штуль, в майбутньому один з провідних діячів ОУН, написав статтю «Далекий шум», присвячену подіям 1917 року. Олегові, ровеснику тих подій, самому було тоді 20 років. У статті він відверто пише про те, що чужинці не захопили б Україну і не влаштували б у ній пекло тридцятих, якби їх не підтримала величезна кількість місцевих. І задається питанням: чому так сталося? Чому українська молодь (за її приклад він бере Мар'яну) пішла за більшовиками, а не за діячами УНР? І сам дає на нього відповідь: тому що (переказую своїми словами) українська держава не змогла подати свої ідеї у яскравій обгортці, привабливій для людей, в першу чергу для молоді.

«Скажіть мені про революцію правду, або дайте легенду!» – благає Олег. І порівнює розкішний, романтичний текст Хвильового (прочитайте його і зрозумієте причину вчинків Мар'яни) зі спогадами – якщо не помиляюся, одного з діячів УЦР, переповненими побутовими деталями – про те, як шукав помешкання, що купив на вечерю, тощо.

Що й казати... Особисто мені, документалісту, буквоїду, історику без диплома, в десятки разів цінніші беземоційні подробиці з таких спогадів, ніж «революційна романтика». Бо перше – правда, а друге – якщо не чистий обман, то, як мінімум, реклама. Але так каже розум, а емоції відгукуються на пафосні тексти, ще й як відгукуються. Було б не так – не опинилася б я у 2004-му в УНСО, а в 2014-му на фронті.

Скажіть мені про нашу війну правду, або дайте легенду! Ні, не так. Правду, якщо виживу, я скажу людям сама. А ви, хто може, створюйте легенди. Тільки на рівні Хвильового, не гіршому. Щоб вони пережили свій час. Бо через двадцять років виросте нова молодь. І поставить нам багато неприємних питань.