Росія має заплатити за все. Як її змусити?

Одним з питань стане подальша доля заморожених російських суверенних активів. На нещодавній зустрічі міністрів фінансів та керівників центробанків воно також обговорювалось, і знайшло відображення у підсумковому комюніке («Ми вітаємо рішення ЄС спрямувати надзвичайні прибутки, отримані від знерухомлених російських суверенних активів, на користь України. У відповідь на заяву лідерів G7 від 24 лютого 2024 року ми досягаємо прогресу в наших дискусіях щодо потенційних шляхів спрямування надзвичайних прибутків, отриманих від знерухомлених російських суверенних активів, на користь України, відповідно до міжнародного права та наших відповідних правових систем, з метою представлення варіантів надання додаткової фінансової підтримки Україні нашим лідерам перед Самітом, що відбудеться в Апулії у червні. Ми підтверджуємо, що згідно з нашими відповідними правовими системами, суверенні активи Росії в нашій юрисдикції залишатимуться знерухомленими, доки Росія не заплатить за шкоду, яку вона завдала Україні»).

Звісно, якихось проривних рішень від лідерів сімки не буде, але на чергові кроки вперед у цьому напрямку ми вправі розраховувати.

Конфіскація російських активів на користь України – це питання, над яким ми працюємо практично від першого дня повномасштабної агресії Росії проти нашої держави.

Союзники у відповідь на неї прийняли рішення про замороження російських суверенних активів на суму, яка оцінюється у $300 млрд.

За цим постало питання – а що робити далі?

Наша чітка і послідовна позиція з першого дня – «Росія має заплатити за все», за загибель та каліцтво цивільних та військових, за руйнування міст та сіл, за геноцид, за захоплення і депортацію українців та багато іншого – перелік скоєних злочинів під час майбутніх трибуналів буде дуже довгим.

Позиція партнерів, на відміну від нашої, була дуже обережна, і питання надовго залишалось табу навіть на рівні неофіційних розмов.

Взагалі ця тема – один з найважчих наших діалогів з союзниками, який просувається навіть повільніше, ніж відкриття «нових рівнів» у постачанні зброї. Відсутність протягом тривалого часу релевантних прецедентів, непередбачуваність для Заходу реакції з боку Росії, неготовність до кроків, що можуть призвести до так званої «ескалації», розуміння, що у відповідь на неї доведеться вчергове «піднімати ставки» – усе це стримує наших партнерів, спонукає діяти дуже повільно і обережно.

Тим не менш, за останні два роки ми пройшли шлях від твердого «ні» на будь-які варіанти до (буду обережний в оцінках) консенсусу як мінімум щодо використання непередбачених прибутків від заморожених російських активів на користь України.

В основі того, чому рішення рухаються досить складно, різні мотиви – хтось турбується про довіру до євро та європейської фінансової системи взагалі в контексті збереження у них фінансових активів у майбутньому, хтось побоюється створення, як кажуть, небезпечного прецеденту, з посиланням на який можуть виникнути питання щодо вилучення активів та компенсацій за події минулих часів і століть, а хтось – будемо відверті – сподівається, що все «якось минеться», війна «чимось закінчиться» і розраховує надалі робити з Росією бізнес як раніше…

Наразі в обговоренні серед держав G7 пропозиція з боку США щодо так званої сек’юритизації – випуску цінних паперів (бондів), забезпечених доходами від заморожених російських активів у довгостроковій перспективі. За рахунок розміщення (продажу) цих бондів планується надати Україні пільговий кредит на суму близько $50 млрд, починаючи з 2025 року і закрити більшу частину розриву у зовнішньому фінансуванні на наступний рік. Міністри держав G7 на зустрічі в Італії попередньо схвалили таку ідею, а керівник Світового банку погодився керувати таким кредитним фондом держав G7.

Ось щодо цієї ідеї, власне, і очікуємо на політичне схвалення на саміті лідерів G7 в Італії. За лічені дні, що залишились, є дуже обнадійливі сигнали, що всі країни погодились із концепцією сек’юритазації, що у значній мірі зможе зняти частину питань фінансування на наступний рік. Хоча треба буде досягти консенсусу ще й за технічними питаннями – приміром, для реалізації цього механізму необхідні гарантії того, що активи, більша частина яких знаходиться у ЄС, тривалий час матимуть статус заморожених і генеруватимуть фінансовий потік…

Якщо порівнювати варіант щодо передачі доходів (це 2,5 млрд євро на рік) та кредиту (на $50 млрд), то суто фінансово для нас другий варіант виглядає краще.

Однак ми продовжуватимемо діалог з нашими партнерами, щоб домагатися повної конфіскації російських активів, і не тільки. Поясню – чому.

За оцінками Світового банку та Єврокомісії, пряма шкода, завдана російською агресією проти України з 24 лютого 2022 року і станом на 31 грудні 2023 року, становить $152 млрд, а на відновлення знадобиться $486 млрд.

Однак, по-перше, ці суми включають тільки зруйноване та пошкоджене майно – житло, транспорт, об’єкти промисловості, сільське господарство, енергетика, лікарні, заклади освіти тощо. А що робити з десятками тисяч вбитих, покалічених, закатованих, депортованих, утримуваних у неволі українців, викрадених дітей? Хтось позбувся не тільки матеріальних речей, приміром, житла, а усього звичного довоєнного життя – можливості працювати і заробляти для себе та своєї родини, отримувати освіту, займатись своєю справою, відпочивати. Хтось змушений був тікати за тисячі кілометрів від рідної домівки з однією валізкою чи навіть без неї і вже не перший рік поневіряється світами. Що робити з цим? Забути і пробачити?

По-друге, війна почалася не 22 лютого 2022 року, а на 8 років раніше, і вона триває. З урахуванням цього там вже далеко не ті 486 порахованих мільярдів потреби на відновлення. Вже після звіту ми втратили, приміром, тільки в енергетиці 80% теплової генерації – це не один і не два мільярди доларів. А скільки збитків завдано у прифронтовій полосі протяжністю понад 1000 км, на окупованих територіях, де оцінювачі фізично не могли навіть приблизно порахувати збитки, і де з кожним днем їх стає все більше?

Тому ані 25 млрд. євро (якщо порахувати по 2,5 млрд. євро на рік у наступні 10 років), ані $50 млрд кредиту, звісно не покриють і десятої частини завданої шкоди та потреби у відновленні.

А головне – і це наш принциповий аргумент – таке рішення точно не стане досягненням справедливості, про яку постійно каже наш президент. Скоріше – про надто м’яку реакцію на кричуще порушення усієї системи міжнародного права та руйнування побудованої після Другої світової війни системи глобальної безпеки. Яке ані зупинить нинішню агресію, ані убезпечить від подібних дій у наступному, коли автократичні режими у всьому світі побачать для себе вікно можливостей – за певну невеличку плату «прирости територіями».

Тому $300 млрд заморожених активів – це лише частка того, що має бути стягнуто з Росії. Далі мають бути довгострокові виплати, протягом десятиліть, аж до повної компенсації усієї завданої шкоди.

І якщо для цього десь не вистачає законодавства – треба його приймати.

Взяти, приміром, приклад з Естонії, яка ухвалила спеціальний закон про конфіскацію активів РФ, чи з рішення Конгресу США, який наділив президента країни відповідними повноваженнями щодо майна держави-агресора.

І коли лунають застереження щодо того, що не всі у Росії відповідальні за її дії, що вилучення російської власності стане покаранням для всіх (у тому числі «невинних») росіян, то виникає зустрічне запитання – а хто наділив владою тих, хто розв’язав війну (достатньо подивитись на чергові шалені відсотки «за путіна», та щиру радість росіян на кожне вбивство українця…)? Хто, як не «звичайні невинні росіяни», вже третій (а насправді – десятий) рік підтримують війну, платячи сукупно трильйони податків до російського бюджету? Коли кажуть про російський приватний бізнес – подивіться, наскільки зросли статки найбагатших росіян за роки війни? На десятки мільярдів доларів. Вони – прямі вигодонабувачі цієї війни, як і мільйони нібито «звичайних росіян».

Тому покарання у вигляді повної конфіскації заморожених російських активів та їх спрямування Україні має стати кроком, що засвідчуватиме повагу цивілізованого світу до такого поняття як справедливість.