Чи має право християнин на гнів та ненависть

Спершу це може здатися парадоксальним, але такі емоції як гнів, злість і ненависть можуть бути дієвою зброєю у боротьбі з дияволом і гріхом. Адже «роздратування душі» у своїй основі є чеснотою. Інакше, коли би коїлося щось погане, то ми би не противились злу, не протистояли йому, не виявляли би своє обурення, а з мовчазної згоди чи байдужості підкорялися б йому – так би зло поширювалось і не зупинялося. Але ні, ми противимось злу, а відтак – захищаємось.

В контексті нинішньої збройної агресії росії – ми ненавидимо згубну ідеологію «русского міра», зло, яке вона принесла, несправедливість, розпочату проти нас кровопролитну війну, а відтак і тих вбивць та злочинців, які це зло в наш дім принесли. Коли ми говоримо, що ненавидимо, це означає, що ми це відкидаємо, не сприймаємо, не миримося зі злом і неправдою, боремося. Чи є гріховною така ненависть до ворогів? Священне Писання застерігає нас від ненависті, спрямованої проти особистості людини, але вчить ненавидіти гріх та усіма засобами боротися з ним.

Відтак, наш обов'язок як християн полягає в тому, щоби ненавидіти немилосердні, жорстокі й люті вчинки нашого ворога, всю неправду і беззаконня, яке він чинить щодо нашого мирного народу, до людей. Але при цьому ми не маємо ненавидіти саму сутність людини. Християнська любов до ворогів не суперечить також застосуванню до них сили – заради захисту правди, присікання зла.

Будь-яка війна, по суті, це тимчасовий тріумф ненависті. Саме вона – одна з головних причин, які призводять до її початку, і водночас саме ненависть є одним із головних наслідків війни. Безконтрольна ненависть спотворює все, у наших ворогів вона давно перетворилась на агресивний псевдопатріотизм – не той миролюбний духовний справжній патріотизм, який властивий істинному Православ'ю, а на той, що ґрунтується на ворожнечі, ненависті, зверхності над іншими, бажанні їх знищити, підкорити, відібрати чуже.

Наш ворог все і всіх ненавидить: українців, американців, євреїв, англійців, поляків та багатьох інших. Ворог плекає гіпертрофоване почуття національної переваги, засноване на брехливій історії і гордині. Серед росіян навіть релігії давно перетворилися на пропагандистський інструмент держави, замінивши проповідь любові, милосердя і лагідності на пропаганду винятковості «російської цивілізації», її виокремлення і вороже протистояння іншим. Очільник Російської Православної Церкви навіть «благословляє» прояв великого гріха – братовбивчу ненависть, війну проти мирного сусіднього народу.

Ненависть до людей – їхня суть і їхня тактика дій. Рішуча ненависть до зла і неправди має бути на це нашою реакцією. Але силу для боротьби ми повинні черпати не в руйнівній природі ненависті і зла, а в любові: в любові до наших рідних, яких ми захищаємо, в любові до нашого рідного краю, наших спільних надбань, історії, традицій… А найперше – в любові до Бога, Який дає сили поборювати зло і його прояви. В єдності – наша жива сила, в любові. А з ворожою ненавистю ми маємо боротися подібно, як лікар-хірург бореться зі злоякісною пухлиною. Він не ненавидить хворого пацієнта, але бореться зі злоякісною пухлиною, яка його вбиває. Лікар використовує зброю, аби її видалити, але це він робить заради пацієнта, з поваги і любові до Життя.

Тож присікаймо зло та спрямовуймо наші сили на захист справедливості, добра і правди. З нами Бог!