Трагедія Бабиного Яру. Українці борються, аби це не повторилося

У розпал жорстокої російської війни проти нашого народу ми вшановуємо пам՚ять невинних жертв іншої війни, які під час німецької окупації були страчені нацистами у нашій столиці, в Бабиному Яру. Це місце в 1940-ві роки стало найбільшою братською могилою жертв нацизму в Україні – там вбили понад сотню тисяч мирних жителів: за національною ознакою євреїв, ромів, а також військовополонених, підпільників і патріотів, в’язнів, партизанів, пацієнтів психіатричної лікарні, заручників з-поміж цивільного населення…

Тоді стратили понад сотню тисяч людей – від немовлят до людей похилого віку – які хотіли жити, які були мирними мешканцями Києва. Стратили з ненависті, нетерпимості, одержимості і люті, які були спричинені безбожницькими, людиноненависницькими ідеологіями, брехнею і самозвеличенням.

Сьогодні, у ХХІ столітті, Україна знову у війні – знову не зі своєї волі, а через агресію чергової людиноненависницької ідеології – «русского міра». Ця ідеологія, по суті, є тим самим, що й ідеологія нацизму: вона ґрунтується на брехні й ненависті, чим виправдовує насильство, вбивство, війну і геноцид українського народу. На сьогодні невідомо, скільки наших братів і сестер є закатованими, лежать у братських могилах на окупованих територіях – лише за те, що були українцями, жили на своїй землі, у своєму домі… Невідомо, бо війна триває, і не просто війна, бо ми не нападали – ми лише обороняємось і хочемо присікти це зло, зупинити ці злочини проти людяності, проти життя, проти Бога.

Вшановуючи сьогодні пам’ять невинно убієнних, поминаємо та молимося за всіх спочилих жертв нацистів. Вічна їм пам’ять і спокій. І вічне осудження всім людиновбивчим ідеологіям, бо батько їхній один – диявол.