Чи існує нова «вісь зла»?

Одне з українських видань попросило прокоментувати інформацію про те, що Китай, незважаючи на декларований нейтралітет, надає Росії військові технології та технології подвійного призначення для використання у війні проти України. Також було згадано, що в пошуках озброєнь і боєприпасів РФ активно підсапує Північну Корею (КНДР), природно, не забули про іранські безпілотники, і про те, що Кремль намагається втягнути в нову вісь зла країни Африки і Латинської Америки. У зв'язку з цим було поставлено запитання: що демократичний світ може протиставити цьому міцніючому союзу авторитарних режимів?

Про нову «вісь зла» я чую не вперше. Це твердження вже на рівні політичних стереотипів. Тому вирішив висловитися на цю тему в ширшому форматі, ніж короткий коментар.

Насамперед, хочу застерегти від публіцистичних перебільшень і неадекватних оцінок взаємодії Росії з іншими державами. Не треба самих себе лякати вигаданими і перебільшеними страшилками.

Наразі немає глобального і системного протистояння між демократичним світом і якоюсь коаліцією авторитарних режимів, чогось на кшталт «холодної війни», що була в 1950-1980-ті рр. між Західним світом і Радянським блоком. Теоретично щось подібне можливе в перспективі за певного розвитку подій. Але зараз такої ситуації немає. Наприклад, з Росією взаємодіють Туреччина та Індія, країни з формально демократичними політичними системами і тісно пов'язані з глобальним Заходом. У цих країн домінують егоїстичні економічні інтереси, почасти і геополітичні установки у відносинах з Росією. Дуже багато країн одночасно взаємодіють і з Росією, і з нами, а тим паче із Заходом. Найяскравіший приклад – Туреччина, але помірно нейтральної позиції у відносинах із Росією та Україною дотримуються абсолютна більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки.

Принципово важливий момент – економічна і навіть політична взаємодія окремих країн з Росією не означає, що вони підтримують війну Росії проти України і є частиною «осі зла». Абсолютна більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки не підтримують війну Росії проти України, але водночас і не засуджують дії Росії, дотримуючись умовно нейтральної позиції та обмежуючись закликами до миру. Навіть Китай та Іран, які деякі коментатори записують у нову «вісь зла», офіційно не підтримують війну Росії проти України, не визнають анексії Криму та інших окупованих українських територій. Їхня підтримка Росії зумовлена як економічними інтересами, так і тим, що вони сприймають цю війну як протистояння Росії зі США та НАТО. Їхній інтерес у тому, щоб Росія не програла цю війну, що означало б посилення США і Заходу. Але вплутуватися в цю війну на боці Росії вони не будуть.

Безпосередньо підтримують агресивні дії Росії проти України всього лише кілька країн – Білорусь, Північна Корея, Сирія, Нікарагуа, Еритрея. Ситуативно до цього списку можна додати ще кілька країн, але загалом їх буде не більше десятка. Це легко перевірити за голосуваннями на Генеральній Асамблеї ООН.

Не треба вигадувати страшилки про «союз авторитарних режимів, що міцніє». Немає такого союзу. Є тактична і ситуативна взаємодія таких режимів, водночас у низці випадків між ними можуть проявлятися і протиріччя, як, наприклад, між Іраном і Росією щодо територіальної приналежності низки островів у Перській затоці. Є очевидне посилення міжнародного впливу Китаю. І є сплески зовнішньополітичної активності Росії. Але навіть саміт РФ-Африка показав зниження рівня представництва африканських держав у взаємодії з Росією.

Що стосується поставок зброї та продукції подвійного призначення. Так, це відбувається. Частіше неофіційно, щодо продукції подвійного призначення – іноді навіть із Західних країн, в обхід санкцій. Деякі країни можуть це робити і по відношенню до Росії і до України. Безпосередньо продають Росії зброю, а точніше – боєприпаси і ресурси подвійного призначення, дуже невелика кількість країн. Той же Китай офіційно цього не робить. З Китаю йдуть ресурси подвійного призначення, а також каски, бронежилети тощо. Що стосується небойових дронів, то ми їх також закуповуємо у Китаю.

Протидіяти постачанню зброї та товарів подвійного призначення для Росії можна тільки одним шляхом – посиленням санкцій, особливо вторинних санкцій, проти компаній, які допомагають обходити існуючий санкційний режим.

Ще одне актуальне запитання від журналістів: чому Захід не дає Україні всього необхідного, щоб розтрощити Росію на полі бою – адже це прискорило б крах путінського режиму і значно послабило вісь зла?

Захід, а точніше, і насамперед США, не дають нам усього необхідного з однієї простої причини – вони побоюються надмірної ескалації війни між Росією та Україною, і втягування НАТО в цю війну, а також ризиків використання Росією ядерної зброї. Їхня умовна стратегія полягає в тому, щоб, для початку, не допустити поразки України у війні проти Росії, а потім – шляхом обмеженої підтримки України примусити Росію до припинення цієї війни і звільнення більшої частини окупованих територій.

Оскільки ймовірність затягування війни між Росією та Україною зростає, на Заході знову загострюється дискусія з приводу подальшої стратегії щодо війни Росії проти України. Дві конкуруючі позиції: 1) треба посилити постачання зброї та боєприпасів Україні, щоб змінити баланс сил на користь України та примусити Росію до завершення війни; 2) треба розпочинати переговори щодо припинення воєнних дій, щоб не допустити надмірного затягування цієї війни на невизначений термін.

Реальна політика США і Заходу загалом щодо війни між Росією та Україною коливатиметься між двома цими позиціями. Але чим ближче до початку кампанії з президентських виборів у США, тим наполегливіше звучатиме тема мирних переговорів. Через 4-5 місяців, максимум через півроку наші партнери почнуть нас предметно переконувати в необхідності мирних переговорів. Це не означає переговори про мир на умовах Росії. Переговори будуть лише про припинення військових дій, зокрема взаємних обстрілів території Росії та України, і про відновлення судноплавства в Чорному морі. Але навіть сам факт початку таких переговорів не означатиме швидкого досягнення домовленостей. І нам, і нашим партнерам треба готуватися до того, що Путін може спробувати затягнути війну (в режимі обмеженої інтенсивності) на період щонайменше до президентських виборів у США.

Що стосується краху путінського режиму, то на Заході в це або не вірять, або, навпаки, побоюються, що неконтрольований крах путінського режиму призведе до хаосу в РФ і ризику втрати контролю над ядерною зброєю. Це також пояснює обережні дії Білого дому. Однак, не в інтересах США і ЄС завершувати нинішню війну на російських умовах. І вже точно це не в наших інтересах.