Китай кидає виклик Трампу у боротьбі за мир в Україні

Міністр Кулеба відвідав Китай на запрошення Пекіна, «у центрі уваги одне питання – мир в Україні».

***

Враховуючи перспективу обрання Трампа, Китай, як і деякі інші країни, пробують грати на випередження у глобальних питаннях, зважаючи на цілковиту невизначеність, що саме робитиме Трамп і куди поверне політика Білого дому, якщо він стане президентом знов.

Можливе президентство Трампа вже поміняло риторику Зеленського: з порядку денного цілковито прибрано «кордони 1991 року», натомість прийнято озвучену Джонсоном концепцію «кордони 24.02.22 і НАТО плюс ЗСУ стають бойовим загоном Європи». Фактично, це варіант обміняти частину територій на певний (недовгий) час спокою і можливість зберегти проєвропейський устрій. Останні опитування українців загалом свідчать, що подібний розвиток подій тепер влаштував би більшість. Однак невідомо, чи влаштовує цей варіант Путіна, а не тільки міжнародне співтовариство.

Однак для Сі не настільки принципово, на чому саме зійдуться сторони. Головне, що він серйозно сприйняв неодноразові публічні заяви Трампа і його оточення, що варто тільки обійняти посаду президента знов, як війну в Україні «буде закінчено за один день». І Сі остерігається, що це справді може вдатись Трампу, а Китай тоді лишиться взагалі за бортом мирного процесу.
Але до виборів ще є понад 100 днів. І Китай категорично не зацікавлений в обранні Трампа з його жорсткою антикитайською позицією.

Відповідно, якщо можна перехопити у Трампа з-під носа мирне врегулювання в Україні і тим самим ще й не дати йому ні на 1% наростити рейтинг (а перемогу Трампа чи Гарріс дійсно визначатиме десь 1% чи й менше) – Китай спробує це зробити. У сенсі, підіграти Демпартії в українсько-європейському питанні.

Саме тому Пекін пришвидшився і активізував зусилля – щоб наприкінці 2024-го тогу миротворця приміряв Сі, а не Трамп. Бо Трамп-миротворець посилить свої позиції в Європі (яка зараз його відверто боїться). І тоді Китай втратить останні перспективи вирішення проблем між ним і західним світом. З Америкою і так ясно, що ситуація найближчим часом у Китаю не покращиться, а тільки погіршуватиметься. А от сподівання на нейтрально-позитивні стосунки з Європою ще мають під собою непогане підґрунтя. Тим більше, якщо Сі посприяє розв’язанню української проблеми.

Хоча можливий ще один аспект цієї глобальної політичної гри. Майже більярдний: кожен намагається підштовхнути ситуацію з Україною у такий бік, щоб відштовхнути потрібні кулі до потрібних луз. При цьому, очевидно, відчуття і доля самої України практично нецікаві гравцям.

Отже, парадоксальна гра довкола України, на думку деяких фахівців, виглядає так:

• США спробує коштом частини територій України і нашими компромісами у процесі укладання перемир'я (ті ж міфічні «права» міфічних «російськомовних» і квота у владних органах) змусити Росію відійти від Китаю. Тобто, купити нашими поступками хоч умовну і тимчасову неучасть Кремля у планах Китаю.
• Китай спробує максимально зберегти європейську і натівську орієнтацію України і свободу нашого маневру, щоб змусити Росію протистояти цьому і міцніше триматись китайського вектора. Тобто, з цієї точки зору Америка відштовхує Україну, щоб не посилити Китай Росією. А Китай підштовхує Україну до Заходу, щоб прив'язати до себе Росію.

Я б не сказав, що ця побудова не має під собою реального підґрунтя. На певному рівні саме ці наміри можуть рухати світовими політичними лідерами.