Втрати української армії. Чи мають українці знати правду?

Відкрити дані щодо наших втрат: деморалізувати – чи мобілізувати розумінням страшної реальності?

Я досі не маю однозначної думки з цього приводу. Так, ніхто з нас і з союзників не вірить в гекатомби, про які говорить Кремль – «один росіянин на вісьмох українців». З іншого боку, помітна частина суспільства настільки заспокоюється героїчними сюжетами і відсутністю цифр втрат, що взагалі забуває про воєнні дії, сприймає війну як відбиття постійних терактів у вигляді шахедів і ракет. Те, що в той же час гинуть десятки і сотні в шанцях, благополучно зникає з фокусу уваги. Ніби є, а ніби і нема.

Я розумію аргументи відповідних служб «якщо ми оприлюднимо цифри втрат, чоловіки, тікаючи, просто порвуть кордон зсередини». З іншого боку, хто хотів втекти від війни – вже давно за кордоном. Лишились тільки ті, хто потенційно готовий воювати. Або хто не має грошей на забезпечення виїзду. І все одно піде воювати.

Бо багато хто з моїх друзів на фронті вже довгі місяці без ротації. А люди не залізо – хоч навіть залізо втомлюється. Відповідно, для того, що відпочили від стримування ворога одні – їх мають замінити на передку інші. А тих – ще інші.

Хоча я все одно вважаю лицемірною брехнею заяви скандально відомого персонажу «воюватимуть всі». Неправда. Воюватимуть всі, хто має на це бажання та/або не має грошей відкупитись чи втекти. Це точно не «всі», а десь так від половини до двох третин «всіх». І, можливо, частину з них налаштує на вбивство окупанта саме знання про реальну кількість загиблих.

Але в цілому я поки не визначився в цьому питанні. А що думаєте ви?