Хто перехопить ініціативу у війні? Ситуація на фронті

Поточне по війні, потезово:

Те, що зараз відбувається вздовж всього активного фронту боїв, можна назвати скоріше кампанією боїв за перехоплення ініціативи у цій війні, не більше і не менше.

Бо з однієї сторони, рашисти вдаються до наступальних дій одразу на 7 напрямках фронту – Запорізький, Вугледарський, Маріїнський, Авдіївський та Бахмутський, Куп’янський та Лиманський.

І для забезпечення цих дій вони залучили явно якщо не весь наряд сил та засобів свого понад 400-тисячного угрупування, то точно більшу частину цього.

А з іншої сторони, Сили оборони України продовжують наступальні (штурмові) дії на Півдні та біля Бахмуту, на інших 5 ділянках – вживають в тому числі й методи «активної оборони», щоб не дати армії РФ просунутись вперед.

Тому й логічно говорити, що події на фронті зараз – це на стратегічному рівні саме боротьба за перехоплення ініціативи. Можливо, саме зараз на Сході й визначається вся подальша перспектива у війні проти РФ.

Що стосується відтинку боїв за Авдіївку, то тут маємо такі специфічні нюанси.

Можна скільки завгодно говорити про рівень міцності укріплень навколо Авдіївки, і наскільки це реальна величина, але ж проблема в тому, що армія РФ намагається бити в першу чергу навіть не «в лоб» нашої оборони, а все таки «замикати кліщі» на флангах, заодно намагаючись перерізати комунікації, які ведуть в саму Авдіївку. Тобто «ріжуть» якраз в найбільш вразливих місцях.

І якщо брати цей аспект, то побачимо діалектичну картину.

Наприклад, на ранок 19 жовтня 2023 року Генштаб звітував, що росіяни при спробі штурмувати Авдіївку за добу втратили 900 одиниць живої сили, до 100 бронемашин та 50 танків.

І цей масштаб погрому можна порівняти навіть не з боями за Вугледар цієї зими, а взагалі із штурмом Грозного в 1995 році, котрий мабуть досі лишається «рекордом» армії РФ по одночасним втратам на одній локації.

Але з іншої сторони, OSINT-ери із Deep State фіксують бодай незначне, але ж наявне просування рашистів вперед в районі Красногорівки.

Інший аспект – «винаходом» росіян «в стилі Бахмута» було не тільки широке використання штурмових груп із піхоти, але й широке використання тактичної авіації також, яка крилатими бомбами із модулями УМПК «зносила» об’єкти інфраструктури, які б могли використовуватись для оборони міста.

Судячи навіть із офіційних повідомлень, армія РФ в районі Авдіївки не просто користується перевагою в повітрі, але й теж уже методично зносить ті об’єкти, які б могли використовуватись нашими військами для оборони міста.

Але от так, момент, що наші війська за 10 днів збили 5 штурмовиків Су-25 – це теж історія специфічна.

Бо може вказувати на прагнення «ВКС РФ» наростити масштаб авіаударів попри обмежений запас крилатих бомб, тому і стали посилати в діло штурмовики із озброєнням ближнього радіусу дії.

Схоже, що на Бахмутському напрямку водночас все тільки починається, і кампанія там може отримати нові обороти.

Якщо опиратись на повідомлення Генштабу на ранок 23 жовтня, то рашисти різко перейшли до спроб наступати на північному флангу біля Бахмуту, після тривалого затишшя.

І підійшли оновлення від наших осінтерів із Deep State, за яким наші війська здобули просування на тому ж північному флангу біля Бахмуту. Паралельно з тим, що наші штурмові дії на південному флангу теж тривають.

Водночас, давайте не забувати і про Маріїнський напрямок.

Хоча б тому, що якщо опиратись бодай на зведення Генштабу, то там армія РФ атакує не менш інтенсивно, аніж на Авдіївському напрямку.

І ситуація виглядає так, що в намірах остаточно витіснити наші війська з напрямку Маріїнки росіяни налаштовані настільки ж рішуче, як і в плані Авдіївки також.

Що стосується засобів протиборства, які можуть використовуватись зараз на полі бою – є дуже ємна метафора про «Першу світову, тільки з дронами», і вона насправді в обидві сторони працює.

Наприклад, були повідомлення про те, що на Авдіївському рашисти намагаються рити підземні ходи для виходу на позиції наших військ, використовуючи наприклад роботизовані «машинки».

Рити підземні ходи для атаки на ворога – це може виглядати взагалі чимось із 19 сторіччя. Але з іншої сторони, виходить, що передній край у росіян бодай на одній ділянці фронту вже широко насичений різними роботизованими системами, а про ситуацію із такими системами в СОУ – якось і казати незручно, бо все досі виглядає в зародковому стані.

Або ж – так, була фіксація, що біля Авдіївки росіяни втратили навіть БТР-50 буквально часів Хрущова.

Але наприклад, і з нашої сторони «засвітився» такий раритет, як 100-мм польова гармата БС-3 буквально родом із 1940-х років.

Якщо виходити за поточними оцінками дослідників, то в росіян на базах зберігання може бути ще мінімум до 9 тисяч бронемашин різних типів. І це може пояснювати ту марнотратність по бронетехніці, яку собі росіяни дозволяють при штурмах Авдіївки – бо переконані, що бази зберігання їм «ще нарожають».

Або ж – якщо йти із того, що оцінка в 350 тисяч снарядів, які РФ отримала від Північної Кореї – вірна, то для накопичення цього запасу по БК росіянам явно знадобився проміжок орієнтовно в 3 місяці. Протягом яких вони свій запас по артилерійським снарядам наростили орієнтовно на 10%.

Ще гострішим стає питання, як погода впливатиме на бойові дії.

Є таке «статичне» уявлення, що коли температура впаде, то бойові дії певною мірою «заморозяться». Але тут треба розуміти, що погода впливає не тільки на прохідність танків, але й на влучність артилерії та можливість пускати БПЛА. І що темп майбутніх бойових дій пізньою осінню-зимою коливатиметься, залежно від «стрибків» на термометрах.