Іран та нафта: у що грають Трамп і Путін

Варто звернути увагу на декілька речей, які відбулись протягом останніх днів.

• 1 •

США видали дозвіл Індії на імпорт російської нафти протягом одного місяця.

І незабаром американський міністр фінансів США С. Бесент повідомив, що США розглядають питання помʼякшення нафтових санкцій проти Росії. Путінський представник Дмітрієв підтвердив, що сторони ведуть переговори, оскільки «західні санкції завдають шкоди світовій економіці».

• 2 •

Ще З березня Дональд Трамп написав: «Незважаючи ні на що, Сполучені Штати забезпечать вільний потік енергії у світ». Він заявив, що США нададуть страхові гарантії та військово-морський ескорт для забезпечення проходу нафтових танкерів та інших суден через Ормузьку протоку. Однак, США не поспішають це робити. Як наслідок, цінова ескалація на ринку нафти – наприкінці торгів у пʼятницю 92 дол. США за барель на Brent, а також і на газовому ринку.

І ось тут найбільш цікаве. Справа не тільки в тому, що Трамп і Ко. недооцінили потенціал Ірану й переоцінили свої можливості, і тепер мова йде що «ТрампСВО» триватиме ще 100 днів чи більше. Спектр можливостей несподівано розширився. Схоже, що у Вашингтоні побачили можливість додатково уразити Китай. Особливо, в контексті поки що не скасованого запрошення Трампу відвідати Сі в Пекіні 31 березня – 2 квітня.

Якщо Ормуз продовжуватиме тривало лишатись заблокованим чи обмежено вільним для проходу танкерів з високим ризиком уражень, то для Китаю це серйозна проблема. Від 45% до 50% усієї імпортованої нафти Піднебесна отримує із зони Затоки. Так, КНР має 200-денний стратегічний нафтовий резерв, можна більше взяти російської нафти, але хто зна, як довго триватиме війна в Затоці. У такий спосіб Трамп хоче досягнути декількох речей:

• демонструє Сі перед візитом, хто тримає руку «на кранах» найбільшого нафтового хабу світу та СПГ-хабу (Катар);
• США стають ключовим постачальником для Азії в цілому, динамічно нарощуючи видобуток сланцевої нафти та виробництва СПГ з огляду на високі ціни;
• дає знати арабським союзникам в Затоці, що вони мають додатково платити за американський захист (сотні мільярдів доларів інвестицій арабських шейхів в економіку США, які Трамп вибив з них минулого року вже до уваги не беруться, давайте ще).

І хоча хвалені американські «аналоговнєтні» засоби ППО і ПРО (Patriot, THAAD) доволі таки облажались в зоні Затоки (хоч і не так приголомшливо ганебно, як російські в Ірані), тим не менше, арабські клієнти США навряд чи мають інший вибір.

Оскільки Трамп і Ко намагаються усе монетизувати, то звідси маневр у бік Путіна. Не раз вказував впродовж років, що з часу коли США стали провідною світовою нафтовидобувною країною в трійці глобальних лідерів (США, Саудівська Аравія, Росія), на те, що у цій конфігурації неформальний альянс двох веде до програшу третього.

Коли Саудівська Аравія була під безпековою парасолькою США в часи холодної війни, то їхній альянс завдав нафтової поразки Ірану та СРСР, аж до колапсу останнього. Коли саудити дружили з Росією в форматі ОПЕК+, то світ мав високі ціни на нафту, які потрібні були обом – Путіну для живлення війни, бін Салману – для його грандіозних мегапроєктів.

Схоже (але ще не факт), що у Вашингтоні вирішили зіграти з Москвою. Мотиви у кожного свої, але мета одна – заробити. Путіну потрібна висока ціна на нафту і неважливо, що ціною нищення свого союзника Ірану і ураження лояльних до Кремля ОАЕ. Важливо, щоб пожежа в Затоці тривала якомога довше.

Трампу потрібно будь-що показати Сі в російському стилі «Кузькіну мать» перед візитом. Ну і фантасмагорична мета відірвати Росію від Китаю лишається незмінною. Як і постійне бажання на усьому заробляти, в тому числі, через трек Віткофф – Дмітрієв, незважаючи на те, що Росія таємно надає розвідувальну інформацію для КВІР по цілях в зоні арабських країн Затоки, насамперед, по обʼєктах баз США в регіоні. Але Трампові начхати на те, що будуть гинути американські військові.

Отже, зараз будемо спостерігати черговий приступ путінофілії від Трампа з посиленням тиску на нас і активізацією трампоугодовського угруповання в ОПУ підписувати «мирну угоду», отримувати «гарантії безпеки» від США. Не варто на це вестись. Тим більше, коли США та араби дещо хочуть від нас в частині наших технологій і досвіду протидії дешевим іранським дронам, застосування яких КВІРом так усе дорожче коштує «миротворцю» з Білого дому.