Коаліція рішучих ніяк не може перетнути «Рубікон нерішучості»

У ЄС практично відбувається розповзання країн-членів. Є група країн, націлених на створення європейського оборонного альянсу. Фактично це ті, хто називає себе «коаліцією рішучих», але ніяк не може перетнути «Рубікон нерішучості», щоб засвідчити власну суб’єктність і домінування в європросторі.

Умовний коефіцієнт насичення нафтовими доходами бюджету на оборону вперше в історії сучасної Росії перевищив 100%. Якраз у дні Давоса у Центрі «Стратегія ХХІ» завершили порівняльний аналіз за період із 2012 до 2025 року. Якщо в період із 2012-го по 2022-й цей коефіцієнт був у межах 27,9–56,8%, то протягом 2023–2025 років він стабільно зростав. Це спричинено ефектом ножиць, що виникли на тлі скорочення нафтових доходів і різкого зростання видатків на війну. Росія, за усередненою оцінкою, отримала 2025 року 157 млрд дол. доходів за статтею «експорт нафти та нафтопродуктів». Воєнні видатки, знов-таки за усередненою оцінкою, становили 160 млрд дол. Тобто коефіцієнт насичення – 102%!

Що можна зробити? Рішучі дії з боку країн регіону Балтійського та Північного морів для поступового вилучення з нафтового кругообігу танкерів із санкційних списків ЄС – через їх недопущення в зону Данських проток для подальшого завантаження російською нафтою. США та Британія, а також останніми днями Франція, демонструють, що це можливо.

З іншого боку, Сили оборони України мають продовжувати свої «санкційні дії» на просторах Світового океану, як вони це вже продемонстрували. Синергія таких спільних дій може сприяти формуванню «коаліції рішучих» – не через чергові заяви та меморандуми, а через ефективні дії із «вирубання» perpetuum mobile агресії.

А тим часом Трамп веде торгівлю з Путіним, граючи і Україною, і Європою. Давоська зустріч президентів України та США – це чергова спроба схилити керівництво нашої держави до прийняття неприйнятного. Цього разу як спокусу використовують 800 млрд дол. на повоєнну відбудову. Те, чого хоче Трамп, – щоб Зеленський віддав «маленький шматочок Донбасу» в ім’я «миру та процвітання» України. Недаремно він знову твердив про готовність Путіна до миру.

Шмат Донбасу Росії не потрібен, потрібен пролом у системі фортифікацій ЗСУ, коли їм накажуть відійти з позицій. І цей пролом Україна має зробити власними руками. Те, що потрібно зараз ЗС РФ, – оперативна пауза (кілька місяців), аби потім ринутися в утворену дірку в обороні ЗСУ й вийти на оперативний простір. Як Росія може звинувачувати іншу сторону в порушенні «мирної угоди», гадаю, пояснювати не потрібно. А 800 мільярдів Трампа – це просто гроші, яких немає й обіцянка яких є звичайним шахраюванням у стилі наперсточників, де ролі розписані: хто – «разводіла», хто – «кідала».

Як відомо, Путін якось зазначив, що ленінградська вулиця навчила його принципу «бий першим!», що він і робить. Цей принцип слід обернути проти Росії. Робити це треба в асиметричний спосіб – «дій превентивно й непомітно, бий там, де ворог не очікує». Peacetime для Європи завершився, настав wartime. Європа має діяти превентивно, а не реактивно. Спільно з Україною. Потрібно бути готовими «рубати лапи хижаку», перш ніж він нападе. Самостримування Європи в межах хибної антиескалаційної моделі поведінки щодо нього – шлях до самознищення.

Дуже переконливими були наші військові – офіцери й солдати, які пройшли крізь полум’я війни й продовжують перебувати в ньому. Їм дякували. Не тільки українці, що прибули до Давоса, а й європейці та американці, включно з присутнім генералом Кітом Келлогом та групою конгресменів.

Європа намагається самоствердитися в той час коли Україна стікає кров’ю, стримуючи навалу зі сходу. Підполковник, азовець Кирило Беркаль, чиї виступи були одними з найяскравіших, не для красного слівця вжив це поняття – навала. Але про те, чому це не красного слівця, я опишу колись окремо.