Останній шанс Трампа: чому президент США поспішає

Отже, Трамп «хотів би», щоб російсько-українська війна завершилася через місяць. І, ймовірно, буде тиснути на Зеленського. Але виникає питання «а що якщо ні?»

Відповідь – зміна формату і втрата Сполученими Штатами ролі «лідера процесу». Чому? Коротко нагадаю, що писав і говорив неодноразово, щодо мотивації Трампа. Для нього завершення (точніше заморожування) даної війни під своїм «керівництвом» переслідує три основні цілі:

1. Заробити на обох сторонах. З Україною вже є угода про ресурси, вкрай вигідна для США (щодо України утримаюся від оцінок), є пропозиції від РФ щодо економічних програм. І є (в тому числі в пунктах мирних планів) можливість розпоряджатися частиною грошей на відновлення України. Профіт.
2. Підтвердити справедливість тези America First. Не з точки зору морального лідерства – аж ніяк. А з точки зору формування майбутнього світового порядку і конкуренції з КНР. Якщо США і тільки США є ментором і модератором процесу, то місце інших геополітичних гравців – умовно «в глядацькій залі». Ну, або, в якості гаманців, які платять за виставу MAGA.
3. І знову конкуренція з КНР – «зіграти в Росію проти Китаю». Тобто використовувати програми співпраці з РФ, щоб посилити (в регіоні) Кремль і підштовхнути його до виконання ролі сили, що стримує зростання впливу КНР.

У цій формулі в переговорах щодо припинення війни немає місця іншим гравцям. У тому числі державам Європейського Союзу. Вони просто повинні «платити і мовчати».

Але в такій формулі є слабке місце. Нагадаю, що після виборів у першій заяві про завершення російсько-української війни Трамп давав оптимістичні терміни і писав, що «голова Сі допоможе». Китай дійсно зацікавлений увійти в процес. Але не як молодший партнер США, а на рівних. Точніше, сформувати разом із США та іншими зацікавленими сторонами умови заморозки, що задовольняють усіх. Але це вже не MAGA.

І саме тому Трамп почав поспішати восени. Це його останній шанс «вирішити по-своєму», оскільки:

• Тема України вже піднімалася на зустрічі Трампа і СІ. І якщо США не просунуть свій формат, вона стане предметом обговорення під час візиту американського президента до Пекіна.
• Європейські держави, не на жарт збентежені політикою Трампа, досить швидко намагаються трансформувати свою зовнішню політику і зробити її менш американоорієнтованою.
• Російська економіка все більше стає залежною від китайської. І при проходженні умовної «точки неповернення» КНР може спробувати вирішити питання по-своєму, вже без урахування інтересів Трампа.

Візит президента США до Пекіна має відбутися в квітні або на початку травня. Саме тому Трамп так «хотів би», щоб переговори пройшли і закінчилися конкретними результатами протягом місяця - до його поїздки до СІ.

У той же час КНР активізувала свою політику в цьому напрямку. Включаючи контакти з українською стороною і навіть символічні рішення. Як надати допомогу енергообладнанням Україні.

Але тут важливо інше – США ведуть планомірну політику по знищенню старого світового порядку і старої системи. Це вкрай невигідно Пекіну. І не вигідно ЄС. Тому КНР у питаннях російсько-української війни скоріше схильна використовувати саме старі механізми – широке обговорення і формування багатосторонніх форматів. Це не тільки про війну, але це і про демонстрацію більш адекватного (з точки зору ряду держав) ніж американський підхід.

Таким чином, Трамп поспішає. А в Пекіні був канцлер Мерц. І ось цитата Сі, яку наводить Сіньхуа: «КНР, важливо забезпечити рівноправну участь усіх сторін і закласти міцну основу для миру, врахувати законні інтереси всіх сторін і зміцнити прагнення до миру, забезпечити загальну безпеку і вибудувати міцну архітектуру миру».

Тому я не буду надто здивований, якщо через місяць ми побачимо досить близькі позиції Китаю і держав ЄС. Трампу це не сподобається. Але важелів впливу у нього стає все менше. Аж до ключового – «тарифів» його імені.

І я не здивуюся візиту української делегації до КНР (думаю, на рівні міністра закордонних справ) в найближчі 8-10 тижнів. Можливо, з кимось із наших європейських партнерів, які активно працюють з Пекіном. Наприклад, Польщею.

Це, як мінімум, логічно. Якщо цього не зробити, то МЗС може сміливо розписатися у своїй профнепридатності. Адже відомство існує для того, щоб, зокрема, говорити з тими, хто виявляє інтерес до твоїх проблем і можливостей.