Дебати як арена смислів чи The Show Must Go On?

Дебати перед другим туром виборів повинні відбутися не в режимі талант-шоу чи брутального реп-батлу, а як поєдинок смислів, поглядів і політичних стратегій. І цього вимає не один, чи інший кандидат у Президенти – цього вимагає 75% українців.

Про перший тур

Перший тур виборів Президента України можна описати вічним сюжетом: крики «Вовки! Вовки!» появою вовків не увінчалися. Це не значить, що загроза порушень у другому турі повністю нівельована. Але очевидно, що нагнітання істерії навколо теми фальсифікацій, адмінресурсу і особливо топ-теми підкупу – було політичною технологією для ураження опонентів.
Цікаво, що головним спікером цієї політтехнології було керівництво МВС. Яке видало в інформпростір рекордну кількість повідомлень про підготовку мереж підкупу, а відразу після голосування 31 березня визнало вибори цілком легітимними. У підсумку оцінка правоохоронців, міжнародних спостерігачів і самих виборців збіглася, підтвердивши і легальність, і легітимність виборів у першому турі.

Міжтур'я

Час між турами – прекрасна нагода охолонути від емоцій і зібратися з думками, передусім для виборців. Але якщо ви запитаєте, чи багато людей це зроблять і підготуються до обдуманого вибору в другому турі, то відповідь може розчарувати. Ми, експерти, далекі від штампів про «мудрий український народ», здатний безпомильно обирати своє майбутнє. Наш народ не мудріший і не дурніший за інші народи, а в усьому світі 90% виборців голосують емоціями і лише 10% роблять раціональний вибір. Мова не про те, що вважати гіршим чи кращим, а про психологію виборчих процесів, яка є універсальною.

Для більшості партія чи кандидат – це різновидність бренду, й обирають його часто суто інтуїтивно. Такі виборці схильні недооцінювати свій відданий голос (теза «моє голосування нічого не змінить»). Раціональна меншість усвідомлює свою відповідальність за участь у виборах і пов’язує з нею подальший розвиток держави.

При цьому існує так званий «ефект агрегування»: при голосуванні ірраціональних виборців їхні голоси розподіляються між конкурентами приблизно порівну. А 10% виборців, які вивчають програми і політичний бекґраунд кандидатів, здатні схилити електоральні терези на свій бік. І саме за голоси цих 10 відсотків точиться запекла боротьба. Чи справдиться така модель в Україні – скоро побачимо.

Однак уже сьогодні зрозуміло, що завоювати ці 10% голосів було б незайвим для обох учасників другого туру виборів. І, здається, вже в обох штабах зрозуміли, що головним інструментом боротьби на цьому етапі мають стати прямі дебати. Сьогодні запит на них сформувало саме суспільство, найбільш зацікавленою частиною якого є саме раціональні виборці.

На мою думку, для кандидатів зараз важливо не підміняти формою саму суть дискусії. Звісно, серед українців є фанати талант-шоу або реп-батлів, учасники яких вистрілюють одне в одного тоннами римованих образ і знущань. Не сперечаюсь, що хтось може насолодитися подібним форматом, поданим під політичним соусом. Але чи поглибить це розуміння самих постатей Петра Порошенка і Володимира Зеленського як претендентів на головну посаду в державі? А головне – як це вплине на і без того поляризоване суспільство, частини якого вже розпочали інформаційне відторгнення одне одної?

Мікрофон смислам

Емоцій було предостатньо, час дати мікрофон розуму і припинити психологічний розкол суспільства. Україні потрібні дебати як арена для боротьби смислів, програмних рішень, стратегій захисту і розвитку держави. І в цьому сенсі абсолютно недоречно сперечатися про особливе місце для проведення дебатів (байдуже, чи відбудуться дебати на столичному стадіоні, чи в телестудії). Так само недоречним є постійне висування нових умов щодо дебатів, в тому числі абсолютно анекдотичних. Це вже скидається на тролінг самих демократичних виборчих процедур, що виставляє на глум усю країну.