Коли в Україні запрацює на повну потужність виробництво зброї?

За підсумками Форуму в людей чомусь склалось враження, що ледь чи не завтра у нас корпорація Lockheed Martin почне робити ЗРК Patriot і ракети до них (приблизно як на фото), не кажучи вже про менш складніші, але також «топові» системи озброєння.

Але ні, брати і сестри українці, нам так зараз не буде.

Тут ситуація виглядатиме так – західні країни уже пропонують або ще пропонуватимуть «локальні» можливості, які даватимуть системний ефект. І тут вже від нас залежатиме, як ми тим скористаємось.

Наприклад, деякі французькі ЗМІ пишуть, що за підсумками франко-українського семінару по промисловому співробітницю 18-20 вересня та візиту міністра оборони Франції Лекорню до Києва 28 вересня 2023 року мова була насправді не тільки про поставку +6 САУ CAESAR та +8 амфібій типу EFA, але й також – що гігант по виробництву електроніки Thales готовий працювати із нашими виробниками дронів, і налагоджувати виробництво на нашій території.

Якщо це справді так, то можливо нашу індустрію БПЛА чекає взагалі новий «стрибок» у розвитку, бо ж тут мова про електроніку.

Але для цього потрібно «всього нічого» – створити достатньо сприятливі умови, щоб французи з Thales справді захотіли розгорнути у нас свої потужності (ну хоч для того, щоб скоротити плече логістики по комплектуючим для нашого виробництва). А із цим у нас бувають проблеми.

І проблеми насправді не в тому, що від росіян може «прилетіти», а скоріше у тому, що в нас економічна бюрократія працює в режимі «мирного часу», псуючи той набір параметрів, який на довоєнному називався «інвестиційна привабливість».

Тут до речі дуже показовим є те, що за проблеми з «інвестиційною привабливістю», а якщо точніше – з «нормативним середовищем» заговорив навіть гендиректор Baykar Defence Халюк Байрактар, котрий планує хоча би в 2025 році запустити таки в роботу завод по виробництву «Байрактарів» в Україні.

Так, уже є приклади, коли США та інші країни Заходу починають у нас поступово розгортати ремонтні потужності під отримані західні ОВТ, у форматі «класичних» майстерень чи 3D-принтерів для друку запчастин.

Але тут просто спрацьовує інша форма раціональності – дуже недоцільно вести бронемашину чи САУ на ремонт аж в інший куточок Європи, чи БМП взагалі на інший континент через океан.

Втім, і тут ця форма раціональності не завжди спрацьовує так, щоб в нашу користь. Ну бо чомусь уряд Німеччини вважає для себе доцільніше ремонтувати Leopard 2 різних модифікацій або на території Польщі, або в Литві, але не у нас.

На полях того самого «Форуму» наприклад Чехія насипала дуже багато цікавих тем по військово-промисловій співпраці, але з одним нюансом.

Чехи готові на спільне виробництво на нашій території й штурмових гвинтівок Bren 2 CZ, й стрілецьких та артилерійських боєприпасів, і навіть машин Tatra. Кожен із таких пунктів стає критично важливим особливо на тлі того, що формат бойових дій навіть з нашої сторони в першу чергу стає «війною піхоти та артилерії», ну і врешті – доколи вивозити фронт одними лише волонтерськими машинами?

Але в тому й нюанс полягає, що про ці всі заманливі пропозиції по «оборонці» від Праги ми знаємо лише завдяки офіційному повідомленню Міноборони Чехії, а от чомусь з нашої сторони по цій темі – поки нічого.

Із більш-менш конкретного по цьому Форуму можна згадати хіба що заяву Кулеби про те, що країни Африки начебто хочуть, щоб ми у них робили свою зброю. І мабуть все.

Особливо парадоксальним виглядає те, що ми збираємось створювати зброю, потрібну «на вчора», використовуючи формат фінансування «на завтра».

Ну бо на стимулювання власних розробок в сфері ОПК уряд в 2024 році планує брати гроші з 1) «військового ПДФО», 2) продажу активів РФ та 3) дивідендів оборонних ДП. І здається, як мінімум два із цих трьох пунктів в умовах мирного часу було прийнято називати «незахищені статті бюджету».

Обіцяти лише показати до кінця року «спеціальний економічний режим» для роботи західних оборонних компаній у нас, над яким ще мають попрацювати одразу три міністерства – це майже із тієї ж площини.

Під реальний обсяг зусиль, які зараз докладають уряди західних країн та управлінці тамтешніх оборонних компаній для розкрутки маховика свого оборонного виробництва, в тому числі й для України, можна підібрати приблизно таку метафору.

Уявімо, що хтось намагається розпалити топку паровоза, використовуючи чемодани з доларовим кешем, бо іншого палива нема.

Дуже багато чемоданів треба просто спалити, поки процес почне хоч повзти вперед, бо комплектуючі дорожчають, робоча сила дорожчає, все дорожчає, і грошей та зусиль треба неміряно.

От чому ми вирішили, що в нас все буде за замовчуванням простіше?...