До дня рідної мови. Ви што, па-рускі нє панімаєтє?

Телефонує доня, плаче. Вона в мене молодчинка, закінчила університет Шевченка, магістратуру, працює. У вільний час активно розвивається. А це вирішила спробувати різні курси, повчитися ще чомусь. Ходить така вся в передчутті кайфу, хоче надолужити задоволення. Чому надолужити? Бо в універі я на курси не пускала: «Принесеш диплом – тоді підеш, куди схочеш». Принесла, почала пошуки…

- Ти що, плачеш?
- Ні.
- А чому голос тремтить?
- Дай мені якийсь зразок заяви, чи дай мені хоч щось, мам.
- Та що сталося? Колися.
- Я вирішила піти на курси шиття…

Гм, цікаво. Ну як хоче, то чого ж. По той бік трубки мовчанка.

- Ну?
- Що ну! Мам, я обдзвонила 30 шкіл! Тридцять! Ти розумієш?! Кругом курси ведуться російською. А коли я про українську питала, мені казали: «Ой, дєвушка, нє начінайтє, Ви што, па рускі нє панімаєтє? Ето же Кієв!» А я де, по-їхньому, живу?!! Я що, ніщебродка якась, яка невідомо звідки в сталіцу припхалася?

Зітхаю.

- Мам, вони мені сказали, що можуть у Львові пошукати україномовного тренера за окрему плату! Всі будуть вчитися в групі за 3 тисячі, а я - за п’ять тисяч, по скайпу! Бо я вимагаю в Києві неможливого – українського викладання! Кажу їм, надайте мені інформацію чи освіту за мої гроші моєю мовою, українською! Вони мене у Львів посилають!

Трубка схлипнула:

- Два місяці тому я вже хотіла піти на курси акторської майстерності. І що, пішла?! Дуля з маком – все російською! Сьогодні думала інші курси собі знайду, хоч такі…

Слухаю ці плачі, а перед очима – недавня нарада в Міністерстві культури з групою, що писала мовний закон 5670. Думала, серце не витримає. Питаю, як Ви могли понаписувати в новенькому законопроекті - школи з НАВЧАННЯМ мовами меншин? Я вже два роки прошу, два роки(!) у нових законах не писати цю норму «НАВЧАННЯ». Ви що, спеціально знущаєтеся? Ми повинні давно відходити від таких шкіл, у яких навчання усіх предметів ведеться російською мовою, ви що, не розумієте? Такого немає ніде у Європі. Це вже другий закон, у який ви, патріоти, чорт візьми, протягуєте цю норму - навчання мовами меншин. Нехай би на догоду язиким залишалося ВИВЧЕННЯ мови меншин - коли все українською, і є ще й предмет – мова меншини, якщо треба. Так, ні, вам мало. Ви яку, врешті, мову захищаєте? Ви робите шкоду всій Україні! Чому ви таємно пропхали норму з НАВЧАННЯМ і нікому не показали? Не можна залишати її такою самою, як вона є. У нас усі міста російськомовні! Залишивши цю схему, ви залишаєте незнання української і надалі, на тому ж рівні, що сьогодні. Ви залишаєте конфлікти і напругу. Ви залишаєте проблему невирішеною!

- Ой, пані Ларисо, що Ви нагнітаєте, розслабтеся! – сміялося мені у вічі молоде активіст-дівча.

Мене прокатали на тій нараді. «Свої» ж. Довольні такі пішли, радісні, гурточком... А на нас, кількох, напала мовчанка. «Ну що, Іване Пилиповичу, розвів нас молодняк?» - питаю в професора Ющука, який життя поклав на укладання безлічі підручників та практикумів з мови. «Розвів!» - зітхнув Ющук. І знову мовчанка. Отак, мовчки, й розійшлися...

Сьогодні день рідної мови. Мені подзвонила доня…