Про Ірину Фаріон. Не промовчу!

Ірину Фаріон знаю з часу, коли вона та її студенти здійснили чудовий проект, створивши влучні, актуальні плакати на захист української мови. Це було тоді, коли медіа розганяли в суспільстві думку про те, що Україна дуже демократична, тож байдуже, якою мовою говорити, до якої церкви ходити, кого оголошувати національними героями.

Русифікація досягла таких обертів, що шустерізація інформаційного простору сприймалася за свободу слова, а подвійна табачниківщина – в освіті і культурі -стала усталеним явищем. Не буду перераховувати все те значуще і важливе, що зробила Ірина Фаріон. Не маючи жодних ресурсів для поширення своїх проектів, винятково завдяки своїй праці і наполегливості, вона зазвучала на всю Україну, стала реальним – ні, не гравцем, а Бійцем – в обороні української мови.

Так уже склалося в нашій Вітчизні, що рідну мову можна лише обороняти.

Наступати – зась! Одразу прокинеться й дихне вогнем триголовий дракон, дим словес лукавих затьмарить розум і очі, ощериться натовп і вигукне:

– Розпни!

Бо хто ж є в українському світі, щоб був без гріха?! Бо всі ж родом з дитинства, де язик був об'єднувальним і спрямовуючим, а мові, у віночку та у вишиванці, можна було підтанцьовувати і підспівувати. Дотанцювались і доспівалися аж до 0,5 української книжки на українця.

Втім, хто хоче знати і має пам'ять, знає, що відбулося в незалежній Україні з мовою, культурою, книговиданням. Їм готувалося місце у запічку.

Майдани зазвучали українськими голосами. З'явилась надія.

Війна.

І знову покотилося, що путін почав війну через українську мову, а не для того, щоб забрати волю і землю. Знову про те, що треба адорувати російськомовних громадян, які, навіть народжені та вивчені в Україні після 1991 року, ніяк не спроможуться визнати, усвідомити і засвоїти державну мову. Хочеться лагідної українізації. Хочеться профанації і утилізації всього гостро національного. Денацифікації хочеться?...

Здається, знову запрацював закон революційних трійок, коли незгодних і невгодних не лише знищували,але й паплюжили. Безвідмовний метод: так шістдесятників звинувачували не лише в політичній неблагодійності, їх оголошували хуліганами, гвалтівниками, злодіями. Це той самий випадок – те, що відбувається навколо Ірини Дмитрівни Фаріон.

І викликає у мене асоціацію з подіями, які мали місце в Донецьку в 2014 році. Пам'ятаєте маленьку, тендітну жінку з національним прапором на плечах, припнуту до «стовпа ганьби»? Натовп плював їй в обличчя, вигукував прокляття й образи, її кинули в катівню. Ви не знаєте це ім'я, ви не пам'ятаєте цю історію? Може, тому так багато тих, хто уподібнюється донецькому сепаратистському натовпу? По суті – зрадників, по духу – перекинчиків...

Без жодних доказів нині на адресу Ірини Фаріон звучать звинувачення у зраді, її брутально обзивають, принижують і намагаються зламати, як людину. Те, що промовляють «праведники» на її адресу, в сотні разів гірше за сказане нею: її лексика гостра, ваша – брутальна! Люди, отямтеся, ви ж – люди! Ви хочете вироку, хочете жертви? Вона є, але не та, якої прагнете. Визнайте, що Жертовна Праця на мовному полі Ірини Фаріон протягом багатьох років її наукової і політичної діяльності безцінна, промовиста і переконлива.

Я вірю, що тих, хто це розуміє, багато. Я з ними. Не пригинаймо голови і не мовчімо! Я вірю, що Ірина Дмитрівна чує нас. Снаги і сили, пані Ірино! Витримаємо!!!

Переможемо!!!

Україна – понад усе!