Екскурсія окупованим Луганськом. Пам’ятники нової епохи жахають (фото)

  • Марина Фарба

    Мешканка Луганська

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Першим визначним пам’ятником нової «ери» був пам’ятник навпроти «Міністерства державної безпеки» (колишнє СБУ) у самісінькому центрі міста - Екскурсія окупованим Луганськом. Пам’ятники нової епохи жахають (фото)
Першим визначним пам’ятником нової «ери» був пам’ятник навпроти «Міністерства державної безпеки» (колишнє СБУ) у самісінькому центрі міста

Частина нових пам’ятників жахає, інша частина викликає нерозуміння – що це?

Кожна історична епоха залишає після себе не лише відомості про період, який минув, а й конкретні матеріальні надбання на зразок пам’ятників героям минулого. Чим довше епоха, тим більше таких відбитків залишається пращурам. Часи «республіки» на окупованій Луганщині – не виняток. І на згадку про ці часи залишаться не лише зруйновані війною школи та будинки, а й «художні» наслідки – пам’ятники цій війні, втілені у камені та металі.

Мандруючи «столицею», ми не лише побачимо їх, скоріше, ми не зможемо їх уникнути, бо за роки війни ними прикрашені усі центральні вулиці міста. Першим визначним пам’ятником нової «ери» був пам’ятник навпроти приміщення «Міністерства державної безпеки» (колишнє СБУ) у самісінькому центрі міста. Пам’ятник відкривали символічно – 12 травня 2016 року. Людей зібрали на урочистий мітинг тисячі – це були представники бюджетних галузей: вчителі, медичні робітники, працівники культури. Перед урочистим відкриттям була інсталяція – артисти місцевих театрів виконали композицію у образах, втілених з каменю. Чоловіки різного віку захистили молоду беззахисну жінку з немовлям на руках. І для цього пліч-о-пліч встали старі, молоді та професійні захисники, взявши в руки зброю. Відкриття було настільки помпезним, що багато хто просто не побачив нічого через шалений натовп. На святі було багато «військових», для яких це відкриття було дійсно святковим – нібито саме їхні образи та ідеали зібрали та втілили у камені. День був холодним, але люди не поспішали розходитися – багато фотографувалися, бо це була гарна нагода побачитися з друзями та провести час в ейфорії свята. Всім роздавати повітряні кульки від руху «Мир Луганщині», а бюджетними не приховували, що це чергове свято, коли «ні в полі, ні дома», бо всіх примушували виходити на мітинги з 1 по 12 травня. Цікавим буле й те, що поруч із кам’яними фігурами розбили клумби та утворили фонтани, які більшу частину року не працюють – їх включають показово перед якимось святами. Місце це не стало улюбленими ані для молодят, ані для тих, хто просто відпочиває, може ще й тому, що ще 50 років тому це був міський цвинтар. Цікаво й те, що сам пам’ятник – символ мужності та героїзму «військових» підривали тричі. Іронія в тому, що прямісінько навпроти цілодобово працює найсекретніший об’єкт «республіки», який знає про усіх усе, збираючи відомості на кожного. І ніхто не побачив і не почув нічого підозрілого, коли хтось тричі закладав вибухівку біля пам’ятника у самому центрі міста. До речі, ніхто всі рази не постраждав, хоча поруч великий дитячий майданчик. І сам пам’ятник було не дуже пошкоджено. Це був скоріше виклик системі, аніж спроба зруйнувати кам’яну глибу. Всі три рази пам’ятник швидко відновлювали, а у новинах давали інформацію про українських диверсантів, які діють на території «республіки». Іронія в тому, що вдалим підривником виявилася психічно хвора людина із важким розладом, яка легко погодилася, що виконувала накази України.

Всі інші пам’ятники доволі схожі за змістовим наповненням – пам’ятник російським добровольцям, знову ж доволі символічно розташований поруч із дитячим майданчиком навпроти центрального офісу місцевої поліції у центрі міста та пам’ятник десантникам поруч з українським театром на Оборонній (пам’ятник було ушкоджено гучним вибухом і знову терористів не знайшли). Тобто новітня історія вже охопила усі центральні вулиці «столиці», і звідки б не рушила людина, вона зустріне хоча б один пам’ятник епохи окупації.



Багатьох вражає гігантська червона зірка на естакаді, яку підсвічують уночі зсередини. Сама естакада за її значенням зараз вже пам’ятник, хіба ні? Будували естакаду наприкінці дев’яностих з метою розв’язки транспортного руху у напряму залізничного вокзалу. Тобто дістатися до вокзалу можна було різними шляхами, в тому числі і по естакаді. На ній влаштовували гуляння, ярмарки, виставки квітів, навіть, дискотеку до того моменту, поки когось не розчавили у натовпі, бо сходи не були розраховані на таку кількість людей. Зрозуміло, чому червону зірку, заборонену в Україні, «Нічні вовки» встановили саме там – це порт міста. З вокзалу починається «республіка», а естакада її найвища точка. Але все це пояснення підходило до того часу, коли не було війни і рух поїздів не було припинено. Зараз ця частина міста найспокійніша. Лише кілька електричок у межах «республіки» за день, а вокзал більше схожий на привид минулого. Офіси та заводи поруч не працюють, а житлових будинків поруч з вокзалом немає. І ця велика зірка дуже символічна – це символ минулого (червона зірка), символ порожнечі (місце її розташування) та символ гігантоманії тих, хто її встановлював, бо усім відомо, що усі дії «Нічних вовків» носять підкреслено перебільшений та гротескний характер.


Частина нових пам’ятників жахає, інша частина викликає нерозуміння – що це?

Частина нових пам’ятників жахає, інша частина викликає нерозуміння – що це?

До речі, зірку вночі вже не запалюють – кажуть, нема для кого в цій частині міста. Побачивши вперше цю зірку, автор цих рядків просто злякалася, не сподіваючись побачити таких розмірів у такому місці.

Окрім таких визначних утворень, є безліч невеличких. Значення більшості без гіда не зрозуміти – це якісь пам’ятні знаки героїзму місцевого козацтва та загубленим душам вбитих війною дітей. Частина нових пам’ятників жахає, інша частина викликає нерозуміння – що це? Хоча головна ідея зрозуміла – увіковічення пам’яті, епохи, згадка про життя та смерть, про тих, хто живе та тих, хто міг жити. До речі, окрім таких, скажімо, нейтральних пам’ятників, є меморіальна дошка Геннадію Ципкалову (глава «уряду ЛНР», був арештований у 2016-му, а згодом знайдений задушеним у камері) на його домі. Її встановили після того, як було офіційно визнано, що сам він нічого з собою не вдіяв, а за усіма місцевими канонами був скоріше героєм, аніж навпаки. Але ж історія так швидко змінюється… Іноді, навіть, цікаво, до чого ми прийдемо далі?

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Юрій Бутусов
Юрій Бутусов

Журналіст, громадський діяч

Віктор Трегубов
Віктор Трегубов

Журналіст

Вадим Денисенко
Вадим Денисенко

Народний депутат 8 скликання

Олексій Голобуцький
Олексій Голобуцький

Заступник директора Агентства моделювання ситуацій

Борислав Береза
Борислав Береза

Народний депутат 8 скликання

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Екскурсія окупованим Луганськом. Пам’ятники нової епохи жахають (фото)