Виборчий голос тітки з Глевахи, або Чому я не люблю простих людей

Прості люди – синонім примітивності, стадного інстинкту, відсутності критичного мислення, середньовічних забобонів та інфантилізму. Прості люди – ласий шмат для Сатани, який згодовує їм розважальні шоу з Оксаною Марченко, гівняні серіали та кримінальні новини. Саме прості люди - складають електоральну основу політиків-популістів, бо раз у раз вірять в брехню і гречку, а замість піти полікувати зуби – ставлять свічку Пантєлєймону цілителю «шоб нє болєло».

На жаль – більшість населення України – то прості люди, через яких моя країна така саме проста, як шмат липкого сала на ринку у Глевасі, обліплений осінніми мухами.

«Беріть хароше сало!» - гукає до мене проста тітонька у фіолетовій кофті, сяючи золотими зубами. 

«Так воно ж у вас гівняне…» 

«А я вам нєдорого отдам, бо я вас узнала. А как встрєтітє в Кієвє Мураєва чі Рабіновіча, пєрєдавайтє прівєт, бо я за ніх голосовать буду. Молодци оні – за простой народ. Правду матку про Порошенка рєжут! На чьорта нам та Європа? Нам би пєнсію побольше і долар по восємь, бо у дочкі крєдіт на квартіру… І цени на газ нє поднімать!»

Виборчий голос цієї тітоньки з Глевахи дорівнює голосу професора Києво-Могилянки, чи молодого ідейного «Азовця», чи модної сучасної дизайнерки одягу, чи айтішника у Каліфорнії, що спеціально поїде в українське посольство у Вашингтоні, аби проголосувати на наступних виборах. Але якщо на виборах переможе «простий народ», то майбутня доля України – то гівняне, обліплене мухами сало на стихійному ринку провінційної Глевахи. 

Нє…. Не люблю я простих людей і їхнє гівняне сало! І вони відповідають мені взаємністю))) Так було, так є і так буде завжди. Зрештою, нічого нового…