Чому протести Саакашвілі мають мало шансів перерости в революцію

Після Революції гідності лиш лінивий не говорив про можливість Третього Майдану. Суспільство ще зберігало свій запал, тому було готовим поставити одразу на місце нову владу, якщо та піде слідами своїх попередників. Проте війна з Росією переключила всю увагу на себе.

Інформація про війну все частіше відходить на задній план. Люди втомилися від неї, намагаються не помічати й жити далі. Вона здається чимось далеким для тих, хто не має дотичності до оброни країни.

Саме це забуття дозволяє вітчизняному політикуму грати в свої ігрища. Повіяло вітром виборів, а тому – кожен за себе.

Відбувся фальш-старт, і причиною тому стала боротьба екс-очільника Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі та президента Петра Порошенка. Позбавлення громадянства й потенційна можливість екстрадиції екс-президента Грузії на Батьківщину, змусила його вдатися до активних дій.

Протести та підтримка вулиці є чи не єдиним його шансом на те, аби втриматися у вітчизняному політикумі, а заодно – й на волі.

Проте, чи можливим є те, аби акції, інспіровані Саакашвілі та його прибічниками, переросли в новий Майдан?

На даний момент – вкрай сумнівно. Надто мало існує передумов для того, аби все склалося успішно для Саакашвілі та його команди.

Попри значне збідніння українців протягом останніх років, населення зараз неготове до рішучих протестів. Соціологи відзначають, що лише 9,2% опитаних українців в жовтні-листопаді цього року, висловили готовність взяти участь у новому Майдані.

Не допомагає навіть те, що протестувальники та їхні лідери намагаються ритуально викликати дух революції, імітуючи дії Євромайдану, як-от із подіями довкола Жовтневого палацу. Кількість прихильників «маршів за імпічмент» від цього не зростає, а навпаки може зменшуватися, бо здається, що історія повторюється у вигляді фарсу.

Причин, чому громадяни не приєднуються масово до протестів є чимало.

Недовіра до всіх

Передовсім, попри традиційну нелюбов українців до влади, інші політики не викликають у них більшого захвату. Якщо під час Євромайдану народ міг чітко себе ідентифікувати проти кого він, то зараз людям важко визначитися, кого із політиків вони не люблять більше: тих, хто при владі, чи тих, хто в опозиції. А ситуація довкола звинувачення Саакашвілі в тому, що фінансування протестів відбувається януковичівським олігархом Сергієм Курченком ще більше заплутує ситуацію.

Багато хто взагалі не розуміє, що твориться в Києві і яка мета цього всього. Все це скидається на якусь мутну та непевну справу.

Попри те, що частина меседжів, котрі лунають з вуст протестувальників, як-от щодо виборчої реформи, є правильними, – вони не здаються українцям ключовими на тлі інших проблем в державі. А перетворення мітингів на фарс може й поготів дискредитувати такі ідеї, як і послабити протестний рух загалом.

Ще однією причиною, чому мітинги в столиці не досягають успіху, є те, що в країні все ще триває війна. І розбрат політиків на цьому тлі додатково б’є по їхній репутації. Не дарма моральні авторитети закликають знизити рівень напруги в суспільстві й об’єднатися перед обличчями спільних загроз.

Так само й західні дипломати, котрі чудово усвідомлюють, що такі виступи ні до чого доброго не можуть призвести, намагаються застерегти вітчизняний політикум від подальшого нагнітання ситуації. Із таких розбірок найкраще вміють отримувати зиск антиукраїнські сили – як всередині країни, так і за її межами.

І це далеко неповний перелік причин неуспіху Міхеїла Саакашвілі та його соратників.

Відсутність каталізатора

Проте всі ці «але» не означають, що потужні протестні акції є неможливими в майбутньому. Каталізатором для них може стати якийсь гучний корупційний скандал, як це трапилося в сусідніх Молдові та Румунії. Тема розкрадання бюджетних грошей стає все болючішою для населення, тому вона може стати тим запалом, котрий активізує громадську активність.

Проте куди більше би хотілося, щоб українці врешті об’єднувалися не довкола імен чи проти чогось та когось, а «за». Дуже бракує позитивної програми. Не в сенсі солодкого популізму. В сенсі раціональної програми, котра мотивуватиме ставати кращими.

Можна почати із себе. Незабаром свята, відчуття магії, знайоме з дитинства. Час робити добрі справи. Допомагати тим, хто в окопах. Хто потребує. Тим, хто незаслужено забутий. Й продовжити практику добрих дій на весь рік.