Війна на два фронти: Україна між коронавірусом і російською агресією

Зло та безвідповідальність

Проте ключова безвідповідальність лежить на плечах влади, котра після шоу в Нових Санжарах, проґавила все і всіх. Людей, котрі поверталися після групи з Уханю, спочатку не інформували навіть про необхідність карантину, тож самоізолювалися лише ті, що знали про ризики та усвідомлювали, яку небезпеку можуть становити для інших. Згодом почали інформувати, але при цьому збивати людей в купи в аеропортах, на вокзалах, чергах на кордоні, нівелюючи всі принципи про дистанціювання один від оного. Що вже говорити про реальне відстеження, чи дотримуються люди карантину, чого немає й досі.

Зло та безвідповідальність – це також ті депутати та колишні чиновники, котрі повернулися з Куршевелю та інших модних дорогих курортів, де підхопили недугу. А потім ще намагалися приховати результати своїх позитивних тестів, не ізолювалися й продовжили заражати людей. Уявіть, якщо би ці персонажі таки увійшли в уряд чи й поготів його очолили?

Зло та безвідповідальність – це й люди, чиї родичі повернулися із-за кордону та самоізолювалися, а вони, після контакту із ними, нехтують карантином.

Тож питання не повинно взагалі стояти, чи потрібно повертати українців із-за кордону, бо необхідно повертати усіх, хто хоче вернутися. Проте слід робити це розумно й відповідально: аби всі мали засоби індивідуального захисту під час подорожі, аби могли дотримуватися дистанції при пересіканні кордону та процедур в аеропортах та на вокзалах, аби найкоротшим шляхом добирались додому, аби всіх, хто прибув, перевіряли на дотримання режиму карантину. Щоб мінімізувати ризик зараження та поширення хвороби на всіх стадіях добирання людей додому.

Від любові до ненависти

Люди швидко забули, що заробітчани – це фактор втримання української економіки на плаву. Зараз особливо емоційні персонажі обзивають їх «зрадниками» та «запроданцями», хоча ще кілька місяців тому ледь не носили на руках за те, що вони такі молодці й підтримують вітчизняну господȧрку. Що інвестують в неї більше, ніж будь-яка країна-партнер. 12 мільярдів доларів надійшло в Україну завдяки заробітчанам у 2019 році лише переказами. А скільки ж іще вони привезли готівкою?

Крім того, ненависники чомусь забувають, що в багатьох заробітчан тут залишилися сім’ї, для підтримання котрих вони й відправлялися працювати на чужину. Крім того, повертаються люди не від хорошого життя. Не завдяки програмам уряду, а здебільшого тому, що втратили роботу там, за кордоном, де також криза. І коли вони втрапили в скруту – раптом стали об’єктом булінгу для частини співгромадян.

Але проблеми заробітчан, втрата надходжень від них в Україну – все це неодмінно стане проблемою для всієї вітчизняної економіки, котра зараз і так у нелегкому стані.

Тож важливо в ці складні часи не ділитись на кращих та гірших, не шукати ворогів, де їх немає, а відправити на карантин свої злість та ненависть.

Війна з Росією та літера «Ї»

Всій країні зараз навпаки належить домовлятися, аби спільно стати до боротьби з агресором та коронавірусом. Аби Росія не могла розколоти суспільство своїми фейками, а влада втнути під шумок пандемії якоїсь зради чи запровадження авторитаризму. Аби вона дотримувалася законів і врешті почала перевіряти, чи дотримуються ті, хто повернувся, режиму самоізоляції.

Тож варто бути сонячними зайчиками людяности поміж мороку роздратованости та страхів. Пам’ятати про фронт та про медиків. Про тих, хто потребує. Тих, кому можна допомогти. Бути пильними та відповідальними. Мити руки, підтримувати імунітет та ближніх. Берегти рідних та крихітну свічечку букви «ї», зберігати здоровий глузд, спокій, гарний настрій та безпечну дистанцію.