Український «телепрезидент» є небезпечно проросійським

Після першого туру голосування на президентських виборах в Україні цього тижня, Володимир Зеленський, популярний актор, і Петро Порошенко, нинішній лідер України, стали фаворитами. Наступним президентом України, однак, буде або Порошенко, або альтер-его Зеленського - Василь Голобородько.

Голобородько є непідкупним телепрезидентом, якого Зеленський грає в популярному серіалі "Слуга народу", вже третій сезон поспіль. Простий шкільний вчитель, чия тирада проти корупції, знята студентом, набирає популярності в мережі інтернет, Голобородько висуває свою кандидатуру на  президента. У реальному житті Зеленський звів свою передвиборчу кампанію до мінімуму. Він дозволив Голобородьку виконати роботу за нього, що може означати, що єдиним способом здогадатися про реальні погляди людини - це серйозно сприймати інсценовані.

Як і Зеленський, який ніколи не проявляв великого інтересу до уряду, поки не вирішив, що він хоче ним керувати, Голобородько мало знає про політику, економіку або міжнародні справи. У шоу, він відміняє хвилюючу інавгураційну промову, яку підготували його помічники, щоб запевнити, що він не буде робити ніяких обіцянок, тому що це буде «нечесно, і я знаю недостатньо». Він запевняє громадськість, однак, що він «діятиме таким чином, що мені не буде соромно дивитися дітям в очі». Його наступні два сезони на посаді відзначені серією часто смішних конфронтацій з непереборною бюрократією, слизькими радниками і великою кількістю корупціонерів.

Якщо це шоу, як написав один з канадських прихильників Зеленського, «сценарій для реформ», то його прихильники повинні бути стурбовані. У кращому випадку, вони можуть очікувати нічого, крім невдач протягом двох років. У найгіршому випадку, вони можуть побачити, як їхня країна розформувалася, а їхній лідер ув'язнений. Наприкінці другого сезону Голобородько нажив достатньо ворогів, щоб він програв фальсифіквовані вибори. У третьому сезоні українські націоналісти (з гаслом «Воля, прізвище, країна») збурюють переворот, що призводить до його арешту. Як каже один з узурпаторів, просячи ув'язнених назвати свої прізвища (а, отже, і їх національність), «Україна не для всіх» - настільки, що очевидно, навіть «в українських в'язницях будуть тільки патріоти».

До моменту, коли виходить останній епізод третього сезону, країна розпадається на близько 30 міні-держав. На крайньому заході - Королівство Галичини; на Далекому Сході - СРСР, що виступає за Союз вільних і самосвідомих республік, але також є латинізованою версією кириличної абревіатури Раадянського союзу. Посередині є навіть єврейська держава, що  зосереджується в місті Умань, дім хасидів. На щастя для України, Голобородько повертається, переобраний на посаду президента, призначає новий кабінет реформаторів і стає настільки успішним, що переконує відєднані держави приєднатися назад до нації. Настає економічний бум, повертаються прямі іноземні інвестиції, запускаються стартапи, мігранти повертаються додому, і Україна навіть бере участь у космічній програмі.

На жаль, дві міні-держави відмовляються повертатися додому - Галичина і СРСР, чиї еліти наполягають, що вони не можуть співіснувати в єдиній Україні. Але люди рятують ситуацію. На львівській шахті виникає пожежа, що загрожує життям шахтарів, які потрапили в шахти. Керівництво СРСР відмовляється допомагати, але група російськомовних рятувальників з Донбасу кидається до Львова і рятує своїх україномовних товаришів. Обидва регіони приєднуються, а Україна знову стає цілісною.

Але Голобородько ще не закінчив. Він бере участь у зустрічі західних країн у Брюсселі, де західні країни докоряють Україні за те, що остання піддала сумніву їхню економічну та політичну першість. Голобородько з гордістю виходить. Повернувшись до України, він розповідає випускникам, що заздрить їм, що вони мають можливість жити в цій новій Україні. Але є одна величезна проблема, яка вплине на них і їхніх дітей на десятиліття: Україна все ще має зовнішній борг в 163 мільярди доларів. Він закликає українців повернути його «так, щоб ми ніколи більше не були другорядними людьми». Заключна сцена епізоду (і, в залежності від політичної долі Зеленського, можливо, і серіалу) показує Майдан, місце Помаранчевої революції та Євромайдану 2004 та 2014 років відповідно, завалені золотом. Люди подолали все. Шоу закінчується прозорим повідомленням голосувати за Зеленського на президентських виборах.

«Слуга народу» робить неправильно цілий ряд речей. Більшість персонажів говорять російською мовою більшу частину часу. Насправді, в Україні українською мовою говорять публічно, так само часто, як і російськаою. Переважна більшість українців, які виступають за українську мову і культуру, навряд чи є радикальними путчистами. Корупція широко поширена, але не є такою жахливою, якою Голобородько - і західні журналісти – уявляють її. І замість того, щоб докоряти Україні, Захід був би радий, якщо б вона піднялася як економічно, так і політично. Ці неточності можна пробачити як перебільшення кампанії.

Непростимим є відсутність у шоу Росії чи президента Росії Володимира Путіна. В альтернативному всесвіті Крим і Донбас не окуповані. Немає війни. Немає смерті. Ніяких згадок про спроби Росії придушити українську незалежність з 1991 року. Ця цікава відсутність свідчить або про те, що Зеленський, який є виконавчим продюсером шоу, не знає, як мати справу з дуже реальною загрозою для України або, набагато гірше, він не вірить, що така загроза існує. Тоді, у кращому випадку, президент Зеленський буде схильний до серйозних помилок у відносинах з Путіним; у найгіршому випадку він міг би піти на поступки, які б підірвали український суверенітет.

Відсутність Путінської Росії має й інше значення. Неможливо зрозуміти війну України в східному регіоні Донбасу - натхнення для власних громадянських конфліктів шоу - без урахування вторгнення Путіна і анексії Криму; підтримки сепаратистів на південному сході України; розміщення там кількох тисяч солдат; розміщення десятків тисяч російських військ, танків і артилерійських одиниць уздовж кордону України; блокади портів України на Азовському морі.

Ігноруючи всі ці факти, шоу приймає розповідь Путіна - ту, яку він почав роками раніше, а потім удосконалив під час революції Євромайдану. Росія змушена була окупувати Крим і вторгнутися в південно-східну Україну, наполягає він, для того, щоб врятувати країну від нібито фашистської хунти, яка витіснила проросійського президента Віктора Януковича, погрожувала життям російськомовним українцям і планує приєднатися до імперіалістичного альянсу під керівництвом США, відомого як НАТО. Шоу фактично свідчить про те, що не можна звинуватити росіян в жодній з проблем країни; винні українці, стверджує він, більш конкретно українські патріоти, які думають, що можуть покладатися на Захід.

Протягом п'яти років свого перебування на посаді Порошенко послідовно відкидав лінію Путіна і прагнув зробити Україну життєздатною нацією і державою. У значній мірі йому це вдалося. Україна має сильну армію, яка боролася з росіянами та їх прихильниками на Донбасі і завела їх в глухий кут. Країна все більше інтегрується в західні інституції і розширює свої зв'язки з рештою світу. Адміністрація Порошенка прийняла безліч позитивних політичних, економічних, соціальних і культурних реформ і фактично залишила російську сферу впливу.

І навпаки, якщо «Слуга народу» є путівником, Зеленський цілком може звести на нівець ці досягнення і ефективно повернути Україну в так званий російський світ. Основною сильною стороною Зеленського є те, що він ототожнюється з Голобородьком, але це і його головна слабкість. Він має кілька тижнів до наступного раунду голосування, щоб зробити свій власний слід, але це теж було б проблемою; ніхто не приховує те, що він не має досвіду в політиці. Прихильники Зеленського сподіваються, що його радники, особливо самозвані реформатори, які працювали з Порошенком, компенсують його невігластво, але це малоймовірно. Їхня готовність відмовитися від Порошенка, при важкому завданні, не обіцяє їхньої майбутньої відданості Зеленському. Зеленський міг би опинитися повністю наодинці або повністю залежати від олігархів. Сам по собі він перестане працювати як реформатор. Будучи маріонеткою для могутніх олігархів, він досяг би успіху як антиреформатор. Яким би не був результат, слабкий президент буде саме тим, чого хочуть українські корупційні еліти і Путін.

Порошенко – всім відомий, що є його як силою так і слабкістю. Багато українців правильно бачать в ньому стійкого лідера, який врятував Україну на межі катастрофи в 2014-2015 роках. Багато хто також правильно вважає його людиною, яка не спромоглася повалити олігархів і наклала болісні підвищення цін, затверджені Міжнародним валютним фондом, на населення, яке бореться за виживання. Ще п'ять років Порошенка, мабуть, означатиме ще п'ять років помірних реформ, зростаючої інституціоналізації та стабільності, прогресивної інтеграції на Захід. Але Порошенко може також здивувати українців. Він може занепокоїтися своєю історичною спадщиною, і зробити висновок, що потрібно зробити щось драматичне – щось на кшталт справжнього розгрому корупції.

Вибір, що стоїть перед українцями не міг бути більш гнітючим. У 2004 році вони голосували проти Януковича. Уряд, який був за ним, не зміг провести реформи, але йому вдалося залишити Україну в живих. У 2010 році вони голосували за Януковича. Його уряд проігнорував реформи, просунув про-путінську програму, загрожував існуванню України і призвів до революції Євромайдану. У 2014 році вони голосували за Порошенка, який зумів створити таку вільну Україну, що може серйозно розглянути можливість обрання видуманого президента.

Питання: українці виберуть фантазію, чи вони вирішать, що нинішньої реальності цілком достатньо? 

Джерело