Битва за Херсон тільки починається

Зрозуміло, неможливо не тріумфувати, спостерігаючи як недоімперія поспішно драпає ​​з українських територій, які вона збиралася оголосити своїми. Причому навіть каламутний росіянський народ їх своїми не вважає і масово гинути не рветься.

Не менш оптимістично і дуже повчально спостерігати, як недоімперія рубає кінці і позбавляється пристосуванців, що кинулися в її мертві обійми. Які, за всього свого колабораціонізму, таки виросли в Україні, якщо не через мозок, то через пори на тілі навіть у них просочився український дух свободи. І навіть вони почали б ставити запитання «А як же так? Ви ж божилися, що назавжди?».

І тому їх треба обнулювати – в автокатастрофах чи зусиллями «української ДРГ», за яку видають себе вагнерівці, ФСБ-шники.

Але й для ейфорії приводу також немає. Тому що справжня битва за Херсон – єдиний наш обласний центр, захоплений окупантами з початку повномасштабної агресії, ще чекає. А нам не шашечки, нам їхати.

Відповідно доведеться видавлювати окупантів з правого берега Херсона, завдавши їм максимальних втрат при переправі. Потім атакувати їх на лівому березі, використовуючи обхідні маневри та все, що є в арсеналі визвольних війн. І це питання не днів, і навіть не тижнів (дай Боже, щоб я помилявся).

Головне, що і ми, і весь світ побачив та переконався: росіянських агресорів можна і треба бити. Бити не випадково – збіг обставин, а на системній основі. І ситуація у військах агресора ще гірша, ніж нам видається.

А щодо договірняків, які багато хто вбачає у тому, що відбувається, то утримати правий берег окупанти реально не могли. У будь-якому випадку їх було б вигнано – з великими втратами, або з мінімальними. Але якщо ми дозволимо залишкам їхніх військ безперешкодно, як було з виходом Гіркіна зі Слов'янська, переправитися через Дніпро, то підстави для конспірологічних теорій з'являться.

Тримаємо лад і не розслаблюємося. Війна закінчиться не завтра, але неодмінно закінчиться. Нашою перемогою.