Що насправді стоїть за «жестом доброї волі» в Херсоні?

Трішки набратися терпцю – й ми дізнаємся, що насправді стоїть за «жестом доброї волі» в Херсоні і чи має він стосунок до індонезійського саміту G-20 наступного тижня, а отже, до перемовин, компромісів і торгів.

А я от подумав про цікавий символізм.

Орки повністю звільнили правий берег і перекинулися на лівий. Із 500-літніх нетрів реінкарнувалася термінологія Правобережжя-Лівобережжя. Ніби з музейних стелажів зійшла мапа часів Гетьманщини, де міцною Україною було Правобережжя, а Кримське Ханство йшло акурат по херсонській течії Дніпра – там, де й сьогодні свою лапу наклали орки.

Лівобережжя (особливо південна дуга Дніпра) через свою близькість до токсичного й загарбницького оркостану завжди потерпало найбільше. Його колошматили 400 років поспіль і зараз продовжують.

Це саркастично звучить, але лінія кремлівської окупації зараз сильно нагадує межі Кримського ханства – упритул до берегів Дніпра у нижньому його руслі (там, де після Каховки річище завертає до Чорного моря). Ось і зараз уся архітектоніка південного фронту базується на анексованому Кримі: він слугує наче фундаментом для всіх російських потуг мурувати барак для територій повище.

Недарма окупанти посилено риють оборонні траншеї перед Кримом. Прямо в ці хвилини. Свіжа окупація (Херсон-Маріуполь) ногами стоїть якраз на кримському півострові. Предмет усіх путінських торгів – якраз Крим. Там – склеп рос.імперськості.

Застерігаю не ширити шапкозакидательні вигуки на кшталт «Херсон наш» чи «Надвечір замайорить синьо-жовтий стяг». Очікування швидких і хороших новин занижують ціну, якою вони даються. Легко не буде. Повторення Харківщини не буде. Окупанти ні разу наперед не анонсували звільнення населених пунктів – тому треба дуже обачно поставитися до червоної доріжки, прокладеної в Херсон. Такі червоні доріжки мають блимати червоним світлом. Усі доріжки на війні – криваво-червоні.

Знаючи осатанілість ворога й його терористичну сутність, маючи інформацію про тотальне замінування, імовірне розсіяння бійців серед цивільного населення без камуфляжного опізнання, врешті-решт каховське затоплення – можна й треба припускати десятки «сюрпризів». Перестаньмо вимагати в ЗСУ переможних маршів – вони самі відбудуться, як прийде час.

Бійся гніву терплячої людини – ця приповідка має бути про нас саме зараз. Як писав Іздрик, «вхитритись ніким не стати, вмудритись ніде не впасти».