Перспективи весняно-літньої кампанії

Останнім часом багато спілкувався з військовими різних рівнів. А також зі своїми колегами, які багато спілкуються із військовими різних рівнів.

За підсумком склалася досить оптимістична картина. Наголошую: йдеться саме про військову складову, з політичної, зокрема, з мирними переговорами за підсумками весни-літа все значно складніше. Там занадто багато поки що неясних факторів, тому забігати настільки вперед немає сенсу.

Почну з нинішньої болючої точки цієї війни – з Бахмута.

Вже висловлював свою думку, що військове завдання стримування агресора та вигравання часу для підготовки наших наступальних резервів вже вирішено. Тому в принципі можна було б відвести наші війська за річку Бахмутку і там на нових позиціях продовжувати оборонні бої. Але зараз у Бахмут перекинуто наш спецназ, який помітно посунув вагнерівців у місті та від автомобільної траси.

Це говорить про те, що наші мають намір утримувати Бахмут. Знову ж таки повторю, що військовому командуванню видніше. Але політична компонента тут є явно.

Пропагандисти недоімперії роздмухали районне містечко Бахмут до рівня Сталінграда – мовляв, тут відбувається чи не головна, переломна битва цієї війни. Перебільшення, м'яко кажучи. Але наше політичне керівництво, зважаючи на все, вирішило, що коли Сталінград, то ми його не віддамо, а то ще й влаштуємо загарбникам там котел, як військам гітлерівського Паулюса.

Якщо є такі можливості – то Боже мій! Значення такого результату битви за Бахмут важко переоцінити – натхненного для нас і деморалізуючого для ворога. Тим більше напередодні наступу.

Але головне – все ж таки на інших фронтах. І там у багатьох місцях є наші резервні сили – і бійці, і сучасна техніка. Вже на теренах України. І все це продовжує рухатися з боку Польщі у бік фронтів.

Не треба надто трепетно слухати західних політиків. Правильніше стежити, як працює НАТО-вська служба логістики.

Але основна запорука успіху наступу – все ж таки не в техніці. І навіть не у підготовці наших воїнів на базах наших союзників. Взвод в обороні, взвод у наступі, чому ще мене навчали свого часу – важливе, але не вирішальне. Вирішальним є вбудованість наших військових, передусім сил майбутнього наступу, в оперативну інформаційну картину бою.

Наші на передовій дивуються, що захопленого в полон ворожого мобіка як не допитуй, все одно нічого путнього не доб'єшся. Тому що вони нічого не знають: ні хто в них є сусід по ділянці фронту, ні розташування арти та броні, ні резервів. Ось тупо нічого, крім власного окопа та тих, з ким його відправили у психічну атаку.

За стандартами НАТО, якими ми керуємося, навіть на рівні молодших командирів є повна картина бою. А разом з НАТО-вським транспортом це дозволяє оперативно реагувати на все, що відбувається, відстежувати швидко мінливу обстановку. І, як наслідок, не довбати в лоб добре захищені позиції, як це робить армія недоімперії, а кошмарити ворога з флангів і тилу, звідки не очікує. Що якраз і породжує паніку обороняючих та прориви лінії фронту.

Зрозуміло, що війна – процес прогнозів не вдячний. Бо на війні рідко коли все йде за планом. Але щодо ситуації на сьогодні цілком досяжними є вихід влітку ЗСУ до Азовського моря, до Кримського перешийка та серйозний поступ на Донбасі.

Однак у передчутті успіху не розслаблюємося. Кожен наближає перемогу на своїй ділянці. Пам'ятаємо, що ворог жорстокий і підступний, але ми на своїй землі і знаємо, за що ми боремося. Такий український шлях.