Зустріч Сі та Трампа. Рахунок 1:0 на користь Пекіна

Зустріч Сі Цзіньпіна і Трампа. Поки що рахунок 1:0 на користь Пекіна.

Стратегія Трампа загалом була зрозумілою. Ослабити стратегічну взаємозалежність США і Китаю на користь Америки. Для цього потрібно було доправити до Пекіна «шовковий нафтовий шнурок з відкладеною умовою застосування».

У стародавньому Китаї імператор надсилав шовковий шнурок губернатору, який згрішив, після чого той мав покінчити життя самогубством за допомогою нього.

Трамп хотів відрізати Китай від основних нафтових потоків. І поставити ультиматум: ось шнурок і «відкладна умова». Під відкладною умовою малося на увазі скорочення продуктивних сил Китаю, різке скорочення геополітичної активності Пекіна (ніякого нафтоюаня), а також – вихід Китаю з глобальних проєктів на інших континентах.

Яким чином? За допомогою взяття під контроль нафти з Венесуели, розгрому режиму аятол в Ірані та домовленостей з РФ («дух Анкориджа»).

У цій трійці цілей нафтові потоки з Ірану та Росії були ключовими. А нафта з Венесуели – допоміжним фактором. Трампу вдалося досягти успіху лише на допоміжному напрямку – у Венесуелі.

На Близькому Сході на Трампа чекали «неперемога» і «немир». «Схема Анкориджа» не спрацювала. Швидше за все, Трамп хотів отримати на руки «два протоколи»: домовленість з Іраном і проект угод з Москвою. Хоча б «протокол» з Іраном. Хоча б на аркуші формату А4.

Нічого з зазначеного вище Трамп так і не отримав. Можна було вдруге перенести зустріч із Сі, але такий вчинок означав би на дипломатичному рівні «втрату обличчя». Трамп не привіз до Пекіна скальпи союзників Піднебесної (крім Мадуро).

Всупереч своїй же стратегії ведення переговорів, Трамп поїхав до Китаю без «тузів у рукаві» і навіть «без карт» як таких. Трамп хотів «повісити на погони» Сі дві «биті карти» у вигляді Мадуро та Хаменеї, але замість цього довелося гарячково шукати способи вийти з дипломатичної пастки.

Якось пом'якшити гірку пігулку розчарування Трампу допомогла хіба що найдорожча в історії людства «івент-команда» у складі Ілона Маска, Тіма Кука, Дженсена Хуанга та багатьох інших. «Івент-команда» лідерів на «корпоративі» з капіталізацією в трильйони доларів.

У підсумку сторони змогли лише зафіксувати свої позиції. Але було зроблено й дві важливі заяви. Трамп назвав Китай другою світовою наддержавою. Китай раніше називали «мануфактурою західного світу», але наддержавою – ще жодного разу. Визнання.

З іншого боку, Сі Цзіньпін визначив «червоні лінії» у відносинах Китаю та США: питання Тайваню. Сі заявив, що втручання США призведе до «зіткнення КНР та Америки».

Вперше керівник Китаю недвозначно заявив про ймовірність війни зі США. Це стало максимально «жорсткою посадкою» для американської делегації. Крім іншого – це й сигнал тайваньським політичним елітам:

• Правлячій Демократичній прогресивній партії: не плекайте ілюзій, Америка на допомогу не прийде.
• І опозиційному Гоміньдану: час дій настає.

По суті, США і Китай починають рух по п'яти ступенях ескалації:

• Холодна війна (вибудовування механізмів стримування і противаг). Цей етап знаходиться на стадії завершення
• Гарячий мир – перманентне спалахування точок напруженості. Етап на стадії реалізації.
• Війна проксі-сил. Можна констатувати початок цього етапу.
• Загроза прямого зіткнення (Тайванська криза як аналог Карибської) – це в майбутньому.
• Розрядка протистояння: рецикл або нова глобальна ієрархія.