Олексій Копитько Експерт та блогер

НАТО виділить Україні $100 млрд? Що треба розуміти

«Якщо раптом наші партнери на різних рівнях зараз будуть надувати щоки і говорити, що НАТО збирається виділити Україні 100 ярдів – це ні про що»
фото: Depositphotos

Ідея колективної оборони та захисту Європи від загрози зі сходу жива як ніколи. Місія НАТО реанімована

Мережею активно побігли коментарі щодо 100 млрд чогось (континентальні ЗМІ пишуть євро, американсько-британські – доларів), які НАТО нібито має намір виділити Україні протягом 5 років через спеціально створений фонд, водночас перебравши від групи «Рамштайн» (читай – забравши у США) координацію надання допомоги.

Судячи з контенту, 99,9% тих, хто коментує, й гадки не мають про деталі та контекст цієї дискусії. Тема злободенна, тут усе ясно, правило для медійних осіб – коментуй або помри. Але найкраще, що зараз можна зробити, це не давати категоричних оцінок. Тому що фактів – нуль, розуміння механіки – нуль. Бо в самому НАТО з деталями ще не визначилися.

Є набір гасел, ідея генсека Єнса Столтенберга, який завершує каденцію генсека, і яка (як пишуть західні ЗМІ, які вкидають цей сюжет) перебуває на початковому етапі опрацювання і має сьогодні-завтра обговорюватися в Брюсселі міністрами закордонних справ країн-членів НАТО.

Що має сенс врахувати під час прослуховування коментаторів.

1. Сьогодні – ювілей створення НАТО, а в липні – саміт у Вашингтоні на тлі ювілею

Це мала бути тріумфальна подія, сповнена всіляким символізмом і сильними рішеннями. Але Альянс підходить до неї в перекошеному стані.

З одного боку, додалися нові потужні члени. Ідея колективної оборони та захисту Європи від загрози зі сходу жива як ніколи. Місія НАТО реанімована.

З іншого боку, немає ясності, як поведе себе ключовий член Альянсу – США. Через що будь-які серйозні рішення, ухвалені на саміті, де-факто зависнуть у повітрі. Як мінімум – до завершення виборів у США.

Загальний тренд зрозумілий – перекладання більшої відповідальності на європейських членів НАТО. Що неможливо реалізувати без радикальної зміни підходів до оборони в Німеччині. Прямим текстом – без ремілітаризації Німеччини. Товариш Щольц розуміє це краще за всіх.

Бо не може найпотужніша в демографічному та економічному плані держава Європи мати настільки кволу армію, це суперечить здоровому глузду. Звести все до розвитку німецького ВПК і грошових вливань не вийде. У ніші, яка виникла через цей дисбаланс, будуть куражитися Франція і Польща, що вони вже із задоволенням роблять. А ось якщо Німеччина розженеться, вона як локомотив підстьобне всіх.

Мені самому дуже цікаво, як ця лінія розвиватиметься, бо є очевидні світоглядні обмежувачі.

2. На саміті НАТО має щось сказати і зробити щодо України. Що це буде – незрозуміло

Бо є лінія офіційної комунікації Білого дому, але одним оком у Брюсселі поглядають на Трампа. Тому що Трамп будь-яку позицію може дискредитувати коротким твітом із серії «А ось і ні!».

Я вже писав, що політики Альянсу з січня публічно і системно занижують очікування від рішень саміту щодо України, щоб ми зраділи малому. Зараз це мале наділятимуть якоюсь словесною формою, щоб воно виглядало красивіше, щоб легше «продати» публіці.

Столтенберг – досвідчений політик, він 10 років керує цим цирком і може дивитися на багатьох лідерів країн як на маленьке пиво. Його бажання побудувати якийсь красивий трек для Альянсу цілком зрозуміле.

З інструментальних пропозицій на слуху поки що дві: створення якоїсь трансформаційної Місії по Україні та «дорожньої карти» інтеграції. Що це може бути за місія – навіть у загальних рисах невідомо. Самі натовці поки що не мають поняття – вона має працювати в Україні чи в умовному Брюсселі? І в чому буде новизна?

На цьому тлі є велика спокуса почати формувати ілюзію «НАТО дасть Україні 100 млрд чогось». Саміт відсипав сто ярдів!

Звучить гордо, але ні.

3. Варто нагадати, що «Рамштайн» виник саме через недієздатність НАТО як інструменту

Хоча всі члени НАТО беруть участь у форматі «Рамштайн» і особисто Столтенберг регулярно виступав на зустрічах. А ще до «Рамштайн» за лідерства Британії була зібрана конференція донорів для допомоги Україні.

Тобто формалізований інструмент, де рішення ухвалюють консенсусом, свідомо обійшли за рахунок нових майданчиків, де для рішень потрібні тільки ресурси і політична воля охочих. І де учасники добровільно беруть на себе зобов'язання, групуючись за інтересами.

У медіа почали позиціонувати новий гіпотетичний фонд НАТО на 100 млрд чогось як запобіжник від непередбачуваної позиції США за Трампа.

Що створює дилему: якщо США підтримають цей формат, отже, чинна адміністрація не дуже-то вірить у світле майбутнє.

Ще один бік: у Кремля виникне залізобетонна підстава говорити, що Росія воює таки з НАТО.

4. Загальна ідея Столтенберга – менше добровільних рішень (як на «Рамштайні»), більше фіксованих довгострокових зобов'язань

Формально це дуже співзвучно з тим, що просувала Україна у 2023 р. (далі мені некоректно оцінювати) і як трансформувався «Рамштайн». Ідея була в тому, що поки нас не готові бачити в НАТО офіційно, треба:

  • проговорити роль, яку Україна відіграватиме де-факто в системі колективної оборони,
  • розкласти цю роль на військові «спроможності», необхідні для виконання обумовлених функцій,
  • проаналізувати, що вже є, а що потрібно створити;
  • розподілити витрати на створення «спроможностей» в інтересах колективної оборони, закріпивши їх як довгострокові програми допомоги Україні в національних (!) бюджетах країн-членів НАТО.

У червні минулого року було завершено «огляд спроможностей». Підготовчу роботу з українського боку було проведено.

Близька до ідеальної конструкція може виглядати так:

  • НАТО в якійсь формі позначає роль України, заграючи нашу країну в усіх офіційних документах, підключаючи до технічних протоколів тощо. Україна стає членом Альянсу де-факто.
  • Під зобов'язання України члени НАТО беруть свої зобов'язання і закладають їх у національні бюджети;
  • НАТО як парасолька це все супроводжує.

У цьому випадку «дорожня карта» – це чудовий практичний інструмент.

Про що йдеться зараз?

5. Бюджет НАТО складається з двох блоків – прямого фінансування і непрямого

Пряме – це внески країн-членів на утримання цивільного і військового апарату (бюрократів) НАТО, а також на низку спільних програм. У 2023 р. пряме фінансування становило близько 3,3 млрд євро.

Непряме – це ось ті самі 2% ВВП, які країни-члени Альянсу мають витрачати на оборону самостійно, зокрема – закладаючи у свій оборонний бюджет витрати де-факто на забезпечення колективної оборони.

Наразі немає ясності, як новий фонд може бути організовано. Якщо це додаткові прямі внески країн, це означатиме формальне зростання витрат на порядки. Що політично для національних урядів виглядає жахливо.

Якщо ж це непрямі витрати, додатково закріплені як зобов'язання країн, мільярд нюансів, як їх враховувати?

Наприклад, Німеччина, Данія, Нідерланди, Британія та інші країни (сьогодні ось Фінляндія) без жодного НАТО вже затвердили низку документів різної жорсткості (від розмитих рамкових до цілком конкретних) щодо довгострокової підтримки України. Естонія озвучила ідею закладати фіксований % від ВВП на підвищення обороноздатності України. Хтось навіть включив у свій бюджет.

Буду радий помилитися, але йдеться не про додаткові 100 млрд чогось. Швидше – про якусь додаткову форму обліку наявних програм.

Тобто, ресурсів для України більше не стане. Буде якось інакше організована бюрократія.

Нагадаю, що паралельно ще розвиваються оборонні інструменти ЄС зі своїм обліком і своєю бюрократією.

Отже, буде потрійний (!) облік левової частки допомоги Україні: на рівні країни, на рівні ЄС і на рівні НАТО.

6. Виникає низка сакраментальних запитань

Головне питання. Розгортати новий бюрократичний город має сенс, коли є системоутворювальний елемент – опис ролі України в колективній обороні та взаємних оборонних зобов'язань.

Що нам зараз говорять про це? Нічого. Загальні фрази на тему, як наша країна важлива. Повторювані роками.

Найочевидніше запитання: якщо немає впевненості в позиції США, то навіщо нагромаджувати формальний інструмент, де без позиції США однаково нічого зробити не можна, але плюс до цього рішення залежатимуть ще й від усяких фіцоорбанів? Які гарантії, що це спрацює?

Якщо це спосіб потестувати систему ухвалення рішень у НАТО без консенсусу – то чудово. Але поки занадто мало подробиць.

Підхід «ми зараз підпишемо якісь зобов'язання і навіть Трамп буде змушений їх виконувати» – ну, таке. Якщо збудуться найгірші припущення (мені здається, що не збудуться), і Трамп почне робити різкі неконструктивні рухи, очевидно ж, що ніякі зобов'язання попереднього президента його ні до чого не змусять. Є тисяча способів їх саботувати.

Потенційний новий генсек НАТО Марк Рютте – чемпіон світу з досягнення компромісів і вмовляння складних людей. Але це недостатній аргумент.

Якщо дійшло до того, що потрібно городити якісь запобіжники від мінливості США, то це найсильніший аргумент розвивати оборонні інструменти без США. На рівні того ж ЄС. То навіщо тоді нові конструкції на рівні НАТО?

У ЄС – ті самі фіцоорбани, але вони хочуть грошей зі спільного бюджету, тому в разі чого можуть вийти попити кави. Така собі стратегія (особливо на тлі ризику появи ще кількох подібних персонажів), але вже як є.

Разом. Якщо раптом наші партнери на різних рівнях зараз будуть надувати щоки і говорити, що НАТО збирається виділити Україні 100 ярдів – це ні про що. Частину цих грошей уже виділено на національному рівні, а частина – підвисла у США.

На всі спроби прикритися «100 ярдами» треба ставити три запитання:

  1. це якісь додаткові гроші, крім тих, що вже виділені/планувалися країнами на національному рівні і через механізми ЄС? Ось Німеччина анонсувала 7 млрд допомоги. Це будуть ті самі 7 чи 10-14-20?
  2. як ви бачите роль України в колективній обороні і
  3. як ви збираєтеся закріпити взаємні зобов'язання щодо цього?

Загалом. НАТО – це дуже важливий інструмент, який надає Україні велику допомогу (прямо і опосередковано). І треба брати звідти все, що нас посилює. Але в Брюсселі – найкращі фахівці зі створення туману очікувань і «продажу» малого як великого.

Потрібно вчитися у цих прекрасних людей.

Читайте також:
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: