«Рамштайн» – це формальність? Як ми домовляємось про зброю для України

«Рамштайн», який я спостерігав (весна 2022 – літо 2023), особливо – очний, на базі в Німеччині чи Брюсселі, зводився до наступного.

Близько 70% результату напрацьовувалося між зустрічами. До очних зустрічей готувалися теми, які можна було довірити за особистого спілкування.

Наприклад, отримати сигнал, що міністр оборони країни-партнера не проти якогось нетривіального рішення, але йому повинен кивнути його прем'єр, а прем'єру зобов'язаний поставити правильне питання наш прем'єр, і треба було це склеїти. Або виявить, що політики якоїсь країни за, а проти справді військові, і знайти ходи, щоби зняти блоки. Або треба затято подякувати партнерам перед черговими слуханнями в їхньому парламенті. Або треба просто мовчки почекати і не будувати невчасними наскоками. Або отримати чесну відповідь, що є глухий кут і треба думати про альтернативи, замість втрати часу на безплідну гойдалку.

Все це – питання довіри. Тому що далеко не всякий іноземний міністр і далеко не відразу ризикне підказувати, як треба грати для їхнього внутрішнього політичного розкладу.

Я кілька разів на власні очі бачив, як міністр оборони Олексій Резніков під час коротких переговорів докручував потрібні рішення чи награвав зверху (за обсягами, за термінами, за номенклатурою тощо). Це ще, що відпрацьовувалася між зустрічами. З танками дуже гарна історія та ще по цілій низці позицій, колись усе це в обличчях опишуть.

Як зараз – не знаю, але гадаю, що логіка не змінилася.

Тож твердження, що «Рамштайн» – це дрібна формальність – помилка. Інакше президент туди не поїхав. Є люфт, який можна підібрати лише під час такого спілкування. Як буде за підсумком – побачимо.