Як величезна культурна труба перекачує в Україну «рускій та малорускій мір»

Прочитав, що наш прем'єр-міністр хоче, щоб ми вступили до Євросоюзу через п'ять-десять років. Бо економіка уже туди добре інтегрована.

Не знаю, може й так. Але ж інтегруватися треба ще й головою.

Давайте як приклад візьмемо Атлас вікенд. Я на нього не ходив, але майже увесь послухав з вікна, бо маю щастя (а на цьому тижні нещастя) жити поруч з ВДНГ. Тому проігнорувати таку важливу культурну подію я не можу, навіть якщо хочу.

Атлас вікенд фестиваль великий, а музичний ринок у нас маленький, тому на фестивалі в принципі є все, що маємо в музиці.

І що ж маємо? Як подивитися на програму, то всю музичну продукцію можна розкласти на такі купки (від більшої до меншої): продукт малоросійський, продукт російський виробництва Росії та продукт російський виробництва інших країн, маленька купка продукту українського крафтового, і жменька продукту європейського, яка навіть не складається в купку.

Малоросійський музичний продукт – це той же російський, тільки в Україні зроблений. Смисли, стиль, все скопійовано з російської музики, мова російська або українська. За законами стилю автор такої музики виступає в ролі або зменшеної копії продукту московської культури, або самобутнім співочим простуватим селючком. Цього на фестивалі було завалісь.

Про російський продукт все зрозуміло. І не дивіться, що це, наприклад, може бути білоруський гурт.

Де-не-де можна було зустріти українську музику. Вироблену в нас і написану про нас. Вона виглядала як фермерський сир у сільпо – дорогуватий, треба пошукати, але добрий. Частина з неї була російською мовою. Позитив в тому, що вона, з одного боку, трапляється де-не-де, але з іншого боку – майже скрізь.

Ну і наша сиріточка, європейська музика. Нагадаю, на найбільшому фестивалі країни, яка через п'ять років зібралася у ЄС за словами прем'єра. Я помітив нормальну (ну таку, на рівні з українською) присутність європейської музики тільки в одному місці – на електронній сцені. Кожного дня стабільно європейські ді-джеї, один або декілька.

Чому? Тому що мова, шановні. Її нема. Автору не треба писати вірша, осмислювати реальність словами і її передавати. А слухачу не треба напружувати макітру, щоб це зрозуміти. Пишеш хорошу музику – ти молодець. Вона інтернаціональна. Сам електроніку не слухаю і не шарю шо воно, але мої друзі кажуть, що не тільки з інших країни до нас їдуть, але й наші ді-джеї нормально їздять на захід і непогано там виглядають.

Отак. Відключили мову – і почалася євроінеграція. Але це на манюсінькій ді-джей сцені.

А через інші сцени до нас проведена величезна культурна труба, якою нам перекачують рускій та малорускій мір. Його наративи та естетика упаковані в музичний продукт на будь-який смак та вік. Не обов'язково ж вливати його тільки через сердючку або меладзе. Нате вам і протестні російські рок-гурти. Протест завжди був важливою частиною руского міра. Державне насильство не цікаве, якщо жертва не пручається. І молодьожі нравицця, і цой жив.

То я про що. Про вступ до ЄС. Протиставлю заяві нашого скороминущого прем'єра слова нашого нетлінного класика: нєт, всьо такі нам до Європи інтегруваться й інтегруваться єщьо. Головою в першу чергу.