В Україні в нас лише два вибори: бути «лохом» або «порушником»

Вчора поїздив по Києву. І відзначив, що НІХТО в принципі не дотримується обмежень в 50 км. АБСОЛЮТНО НІХТО.
Тому що це - абсурд. Який смисл у подібному обмеженні на пр. Перемоги або на Бандери або на Шухевича?

Фактично, ця норма переслідує лише дві цілі:
- додаткове джерело доходів для тих, хто це має контролювати. Адже без автоматизованої фіксації це все перетворюється на корупційне болото.
- перетворення усіх громадян на порушників. Чергове.

Останнє поясню докладно.
Наша держава побудована таким чином, що в ній у тебе лише два вибори: бути «лохом» або «порушником». Бо норми права настільки абсурдні, що виконувати їх - це сперечатися з власним глуздом.

Тобто, ти або купуєш авто-мотлох за «люкс-ціною», або стаєш «євро-бляхером», що заслуговує на загальний осуд та ганьбу. Або купуєш у вітчизняних «бариг» електроніку з солідною накруткою, або ти клятий «алі-експресник», на боротьбу з яким орієнтована вся держава.

У кінцевому рахунку, більшість громадян звикає, що порушення норм - це, даруйте за тавтологію «норма».

Звідси походять традиційні для українського соціуму ідеологеми: «нехай краде, але щось для народу робить», «та всі вони крадуть», «ой, та що ви з тими оффшорами причепилися» і т.д.

І це найголовніша завада нашої інтеграції у цивілізований світ.
Адже цивілізація це:
1) шана до норм та повага до права;
2) самі норми - розумні, та справді орієнтовані на впорядкування життя суспільства.