Про коронавірусні протести та психологію українського села

В Нових Санжарах ми колись знімали дві програми Без Табу, обидві про поміняних у пологовому будинку дітей. Сталося це на 8 березня і на день медика, якщо не помиляюся, але точно в обидва дні, коли ескулапи бухали. Це давно було, але залишився певний сумнів щодо новосанжарського медичного лідерства.

Тому трохи дивно, що людей повезли туди, і що про це так борзо дізналися місцеві. Місцеві там - дай Бог здоров’я, всякі є. На зйомках намдовелося самим бухнути з головою місцевої ради і місцевою елітою. Відбувалося це в якійсь місцевій школі о 8 ранку. Ми з оператором якось примудрилися не пити, але звукооператор взяв удар на себе і впав жертвою новосанжарськоі гостинності. Знімали без нього.

То що я вам скажу. Ви, друзі, забули, що таке українське село. Поїдьте і поживіть у ньому, і нехай вас пару разів зурочать і проклянуть, завдадуть вам матеріальної шкоди, розпустять про вас брехню, покажуть вашій дитині свій £&?, а потім ті ж самі люди покличуть вас на весілля чи поминки. І ви підете, а куди діватися, це ж село, а як же ще. Такий сільський дуалізм.

Одні з наших героїв, чиї діти були поміняні в пологовому будинку, були кумами і сусідами, а стали страшними ворогами. В студії вони проклинали одне одного, але додому їхали в одному мікроавтобусі і натхненно і дружньо разом бухали. А що робити, це ж сусіди!

Через два тижні колишні евакуйовані будуть бухати з прогресивним людством Нових Санжар, яке захоче відновити добре ім’я райцентру. Може. А може, й зможуть вирватися.

Читайте також: