Найголовніше на полі бою. У чому запорука нашої Перемоги

Це тема, про яку вже треба казати. Так, це важка і незрозуміла тема для більшості моїх підписників в фейсбуці, які аналізують війну більш поверхнью. Да і взагалом в нас аналіз війни дуже спрощений, так щоб не розповідати правду, а більше казати наріду те, що вони хочуть почути. Те, що їм, людям не стикавшимся з реальною війною – зрозуміло. Саме тому в нас в топах рейтингу Арестович, Жданов, Світан і багато інших псевдоекспертів які не бачивши цієї війни наживо вже сформулювали бачення у наріда так, як він це може зрозуміти упускаючи ньюанси, з яких і побудована війна. Війна – це складно. Це складніше ніж розуміє пересічний громадянин. Це шлях проб та помилок, як наших, так і супротивника. І нажаль деякі висновки по деяким ситуаціям не можна відтворити синтетично, а тільки пройтися шляхом кровавих зіткнень.

Але ми вже багато пройшли таких шляхів та накопичили багато досвіду, щоб нарешті почати розвиватись у цьому напрямку.

І нам це зараз треба.

Багато диванних експертів заявляє про те що от як би нам от стільки дронів, чи ракет – то ми б вже всіх перемогли. Це нажаль, неправда. Дрон сам по собі не вирішить окрему задачу, він ефективний коли він працює в системі. Якщо це розвідувальний дрон – то потрібна бути система координації з дружнім РЕБом та ППО, повинна бути система аналізу неба та триангуляцій ворожих РЕБів та ЗРК, постійний потік даних з перехватів, переміщень сил та засобів противника, а екіпаж повинен розуміти які йому потрібні інструменти для успішного виконання місії. Якщо це ударний дрон – то це взаємодія з розвідданними різних рівнях, планування ударних місій, швидка реакція на появу ворожої техніки чи особового складу, та влучання. Якщо ти виконуєш роботу по корегуванню – то як ії побудувати, щоб ти і зміг відпрацювати поки арта не поїхала на перекат і повернути дрон. А це не так просто, бо при перших прильотах арти ворожий РЕР починає «щупати» частоти, та триангулювати борт корегувальника щоб задавити його РЕБом, а якщо він буде знати його положення в небі – то Тор 2М зʼявиться швидко, і прощупавши теплаком небо, він знайде тебе і зібʼє. Це тактично – оперативний комплекс який догоняє винищувачі на багато километрів, що йому повільний та обмежений в пілотуванні невеликий планер? Повісити борт над цілью корегування і там вже ну задавлять тебе чи ні, зібьють чи ні – ну що я можу зробити? – це просто і не потребує високой кваліфікаціі. Розпланувати маршрути, знати що ти будеш робити в критичній ситуації, маршрути виїзда ЗРК щоб побачити їх першими та ТТХ щоб уникнути заходу у зону ураження – це і є мастерство. І від цього мастерства залежить наскільки успішно зараз відпрацює арта. А пот артилерії завжди спасає кров піхоти.

Якщо ти аеророзвідник технічної розвідки який повинен працювати по тилам ворога, то ти повинен знати ще більше. Працювати в 2 – 3 ешелоні, знаходити цілі для Хімарсів та авіації, виконувати задачі в зоні активної роботи ППО, прослизнути максимально глибоко непоміченим, зіграти в кошки – мишки з ворожим ППО яке в ахере від такої наглості вже майже тримає тебе на екрані візора, та зібравши таку цінну інформацію, яка дозволить не бити по кожній саушці «хімарем», а накривати ці саушки в містах зберігання зі складами БК та особовим складом все ж таки повернути борт з великої відстані на майже розрядженій батареї – це завжди ефективніше ніж вибивати ворожі машини вже на полі бою. Але тут потрібен досвід та майстерність. І в нас є вже багато екіпажів що це вміють, але треба щоб це вміли всі.

Координація, впровадження успішного досвіду та навчання – це те на чому ми зараз повинні бути зосереджені. Бо технічно ми не вивеземо. В нас є Хімарси, які завдяки досвіду, координації та майстерності змогли стати на рівень більш потужним «Калібрам» та С – 300, яких досі у росіян більше. Є і інші в нас напрямки де ми змогли маючи меньше сили, стати більш ефективними, чим росіяне. Але це треба розвивати по всім напрямкам. Я не експерт зі всього, але я повністю відданий тій справі якою займаюсь. Це аеророзвідка. Тому буду брати як маркер ії.

Коли нашу 59 бригаду перемістили з Херсону під Піски, це було дуже важко для нас. Зима була дуже важка, на нашій лінії був Бахмут – 2. З нескінченною кількістю «вагнерів», з артилерійським шквалом, та як тоді казалось – безлімітом арти та важкої бронетехніки у ворога. Ми встояли. Хоча ми навіть не механізована, а звичайна мотопіхотна бригада. План росіян був в тому щоб відкинути нас з цієї лінії до Карловки, зробив собі потужний плацдарм для захвату Авдіївки. 59 – бригада яка трималась за свої позиції навіть тоді, коли це було важко перед більш численним противником, і моментально могла розʼїбати колони, які зі сторони ДАПа та Спартака могли йти на Авдіївку – була кісткою в горлі. Ми тримались, підтримували побратимів, і всі разом робили свою справу. І це стало запорукою успіху. 59 бригада стала мабуть єдиною бригадою на цій лінії яка зараз тримає суттєво більше позицій, ніж коли вона тільки зайшла на Первомайське – Невельське. І це при тому що після Херсону нас навіть не виводили на відновлення боєздатності.

Коли я аналізував загальні проблеми на лінії ще взимку, коли хмари ще були на висоті 100 – 300 метрів, що блокувало роботу великих крил, і все трималось на мавіках, я прямо сказав комбрігу, що моя цінність тут не в тому що в бригаді буде ще один екіпаж великих крил. А що коли хмари розійдуться і в небі системно почнуть працювати Орлани та Зали – ми будемо готові показати системну роботу, і я ії побудую. Комбріг мене почув і дав карт – бланш. І в нас вийшло. Побудована система оперативної обізнаності та координації меж пілотами великих крил та артилерію/розвідкою бригади дала ту сінергію, при якій ми були просто кращі за противника. Хоча в нас багато чого не було. В нас не було натовської техніки, в нас невистачало снарядів, а самим стріляючим танком був віджатий на Херсоні Т – 62 з великим запасом БК. Наші бійці не були Рембо, але всі ті хто не сиділи в окопах, старались зробити все щоб захистии свого бійця. Комбріг будував систему, цікавився новінками, багато часу віддавав щоб побудувати ешелоновану систему РЕБу та РЕРу. Там де в нас не вистачало снарядів – ми компенсували ФПВ з БЧ різной потужності. Там де були потрібні системні рішення по координації – ми їх застосовували. Щоб ніхто не міг зненацька залетіти на наші позиції. Щоб при кожній ситуації нам було чим відповісти. І це був довгий шлях в багато місяців, з великою інтенсивністю боїв.

Ми просто були ефективніші за ворога. Так просто звучить, а так багато в це було покладено сил.

Мені наприклад було дуже приємно коли наш пілот, Дмитро Кіт побувавши на інших учасках фронту, відмітив що в нас дійсно все працює як треба, і це дає можливість виконувати задачі стабільно так, як не можуть виконувати інші пілоти на других напрямках, бо в них просто не вистачає цих допоміжних інструментів, які в сукупності і роблять його роботу стабільною та ефективною.

І річ не в пілотах, а в тому що недостатнью бути шестернею у механізмі, якщо інші шестерні не працюють теж на тебе. Один дрон нічого не вирішує. Перемагає система.

Нам треба будувати цю систему, по всім військам, і це непросто.

У тих же росіян відносно нас не така велика номенклатура дронів. Якщо брати ті дрони якими процює ЗСУ – то там вже десятки різних комплексів. Дуже важко зрозуміти який дрон що вміє, а які задачі краще на нього не покладати, які в кожному комплексі є ньюанси та можливості що дозволять реалізувати його на 100%. Пума, Флай, Посейдон, Шарк, Лелека, Фурія, Мінішарк, PD – 2, ACS – 3, Heidrun, Валькірія та багато іншого – спробуй розібратись як краще використовувати кожний дрон. Але це треба робити. Бо зараз у війська заходить багато дронів, але з кількістю падає їх ефективність. Досвідчені екіпажі в бригадах де побувана система дають гарні результати. Але так не у всіх. А треба щоб це стало константой.

Бо неважливо скільки бортів ти дав в бригаду, якщо пілот нескоординований з дружнім РЕБом не може відлетіти і на 5 км від точки взльоту бо по азімуту його наземної станції на тих же частотах працює наш РЕБ. Бойова робота яка повинна берегти кров піхоти становиться квестом по спасінню борта. Неважливо наскільки крутий в тебе комплекс, якщо ти не знаєш як протидіяти ворожому РЕБу та ЗРК. Неважливо скільки вашій бригаді дали мавіиків, якщо ви не знаєте як скоординувати роботу постів, які повинні постійно каруселити в повітрі. Неважливо як пілот мавіка літає на полігоні, якщо він не знає як підготувати свій мавік до бойової роботи, і яку саму роботу він повинен виконувати системно.

Дрон сам по собі нічого не вирішує. Хаймарс сам по собі нічого не вирішує. І навіть дуже досвідчений екіпаж нічого не вирішує на поле боя без побудованої системи.

Я багато аналізую роботу ворожих екіпажів. Для мене, як для людини яка колись виконувала задачі снайпера та розвідника, дрон є такою ж частиною групи, як людина. Це продовження людини, його руки, його зброя, як гвинтівка у снайпера.

І завжди коли я бачу триангуляції ворожих бортів, я завжди стараюсь зрозуміти цілі та задачі ворожого екіпажу. Чому вони полетіли саме сюди. Які вогневи засоби в секторі можуть відпрацювати на ці дистанції. Чому саме цей тип крила, а не інший. І можу сказати одне – ворог теж вчиться. Застосовує нові практики. І робить це успішно.

Так, не швидко, і маючи велику перевагу в технічному потенціалі, він взагалі повинен нас роздавити. Але ми кращі. Ефективніші при мінімумі засобів. Нажаль, при нинішній тенденції він може нас наздогнати. А ми не можемо собі цього дозволити. Бо в нас ще довгий і кровавий контрнаступ, коли ми повинні забирати свою землю кілометр за кілометром, під ударами ворожої авіації та з кількостю ракет яка нам завжди буде недосяжною.

Ми повинні дуже економно та раціонально використовувати свій ресурс, який вже є, і він може бути достатній для нашої перемоги. Росіянам важко. Вони на чужій землі в експедиційній операції, а це зовсім не те щоб боронити свою землю. В них великі проблеми з логістикою. З мотивацією.

ЗСУ зрозуміли вже, що другої Харьківської операції не буде. Буде важке продирання через укрепрайони та заміновані поля, при тому що паритета в артилерії в нас мабуть і не буде до кінця війни. Десь я натикався на аналітику що ВС РФ під час війни вже вистріляли біля 10 млн.артилерійських снарядів різних калібрів, і на складах в них ще як мінімум 5 млн. снарядів, і це без урахування того що вони зараз виробляють. Доволі невеселі цифри з урахуванням того скільки ми чекаємо той самий мільйон снарядів від союзників. Але ми змогли стати ефективнішими в контрбатарейній боротьбі навіть не маючи паритету. Зможемо стати і більш ефективними і в інших напрямках. Але якщо ми хочемо перемогти, то впровадження вдалих рішень у мінімальни строки, систематизація процесів та зменшення часу реакції на різні події на полі бою та обмін досвідом повинні стати нашим аргументом. Тоді вся ця накачка ЗСУ дронами і іншими засобами дасть той результат, який переломить більшого, але вкрай неповороткого супротивника, який реалізовує свій досвід не так швидко. Правильна система злагодження, координації та використання сил та засобів на полі бою – це і є наша запорука перемоги. І це набагато складніша тема, ніж просто закупити в армію овердохера гаджетів.

Але поки що, нажаль, чомусь запорукою успіха є в деяких напрямках не якість, а кількість. Хоча тільки в синергії вони можуть дати потрібний результат, одне без іншого, нажаль, не працює.

Я знаю що мене читає багато офіцерів, які може в чомусь незгодні зі мною, але в загальному розуміють, що в свойому напрямку я маю рацію. Хотілось би щоб мене почули та були побудовані алгоритми, які дозволють швидко систематизувати процеси на основі вже отриманного досвіду і ці сістемні рішення повинні зʼявлятися в армії як найшвидше. А ось як ви це зробите – це вже вас шлях.

Я своє по посадкам трошки відбігав, своє хапанув. Я ніколи не забуду завдяки кому я сиджу у відносній безпеці під час роботи, якщо порівнювати мене з піхотинцем який сидить в окопі. Так, я теж пріорітетна ціль. По мені під час війни били артою, ракетами та Краснополями, наші бази декілька раз накривали ракетами. Але рандомно загинути у піхотинця в окопі набагато більше шансів, ніж у мене, сидячого у декільках кілометрах від ЛБЗ, і прикутого поглядом до екрана гетака, якщо я буду виконувати всі ті заходи безпеки, які доречі теж стали частиною системи нашого екіпажа завдяки отриманому досвіду. Бо моя робота повинна спасати життя піхотинців. Я про це не забуду ніколи.

Гарно щоб це памʼятали деякі військові чини, щоб це мотивувало їх на свойому робочому місті проявляти ініціативу та впроваджувати рішення які теж будуть берегти кров піхоти. Бо крові ми ще проллємо багато. І своїй, і чужий.

Всі пишуть що нам треба багато засобів і тоді літачки летять, всіх бомблять, все ж просто.

Ні, все набагато складніше. Ефективність – це ламка дій та рішень, які зʼявились на досвіді, причому на кровавому досвіді. І ми на 300% повинні це все реалізувати в ЗСУ. Це і є запорука перемоги. Про це треба говорити і вимагати результатів в цьому напрямку. Інакше проти більшого та могутнішого супротивника ми не вистоїмо.