Війна триває. Окупанти вичікують, що українці втратять пильність

Росіяни перейшли під Києвом у тактичний відступ не тому, що там щось домовилися і не тому, що якась мирна угода обговорюється.

А тому що просто усвідомили, що під Києвом їхнє оточення захлинулося.

Спочатку ударний кулак, що бив з боку Гостомеля на Вишгород/Оболонь, потонув під Мощуном. Переправитися там не виходить, там плавають понтони та коробки у жижі. А вони на цей напрямок витратили дуже багато сил і чимало вигребли. І нуль.

Вихід через Ірпінь/Стоянку на Житомирську трасу теж був не без проблем, тому що у них там великі проблеми з логістикою, яку їм ще й розхерячили, в Ірпені підірваний міст і закріпилися ЗСУ.

За Броварами ЗСУ створило лінію оборони, зупинили росіян і ті, як і під Житомирською трасою, розбіглися по селах БТГрами щоб уникнути великих скупчень техніки, які можна знищувати Байрактарами/артою і чекали на резерви.

Але за час, поки чекали резерви, вони вигребли неслабо і це угруповання взагалі нічого з Києвом вдіяти не могло.

Тому російське командування за старою приказкою «не можеш ср*ть − не мучай жопу» переорієнтують російські БТГ-ри туди, де можуть досягти хоч якихось успіхів. А це означає Ізюм, ООС, Херсон тощо.

Мені неприємно бачити переможні реляції, коли ми здобули одну з найперших тактичних перемог. І тільки тим хлопцям, які воювали і бачили, як гинули їх побратими, відомо, як втомилися і знекровилися бойові частини, скільки у нас поранених, а у нас ще стільки роботи.

Маріуполь, Ізюм, Бердянськ, Херсон, знищення ще цілком небезпечного угруповання під Черніговом − це буде наступний крок, дуже важкий крок при якому ми втратимо велику кількість наших воїнів. Так, ми знищуємо росіян, але треба розуміти, що в них вмирає біошлак, а ми втрачаємо справжніх синів України! І ситуація у деяких напрямках у нас дуже, дуже непроста.

Мені болить Маріуполь, мені болить мій 503 батальйон, мені болить, коли я згадую інші підрозділи, де загинули мої друзі та знайомі. І я розумію, що народ накачений переможними реляціями спікерів, не усвідомлює яким героїзмом і якими зусиллями ми досягли нинішньої ситуації, а відпочивати немає часу, треба йти далі.

Війна продовжується, РФ ще не сказала своє останнє слово.

Тому видихнули і пішли далі. Немає часу радіти та обговорювати нинішній крок як щось основне. Нам потрібна зброя, нам потрібні бійці, війна продовжується.

І якщо ми зараз здригнемося – РФ знову буде під Києвом, навіть не сумнівайтеся.

Росії потрібна перемога над Україною. Вони просто змінюють тактику. І нам у цій нав'язаній грі треба перемогти. І цей момент ще незабаром настане.