«Православний шахідизм» патріарха Кирила

У своїй новій антиєвангельській «теології війни» московський патріарх Кирило Гундяєв щоразу по-новому «пробиває дно».

Хоча здається, що нижче вже нікуди, але за останні півроку на кожній новій проповіді цей «жрець язичницького бога війни» вражає все новими і новими перлами свого скочування в язичництво чи навіть сатанізм.

Ось і на цей раз, виправдовуючи мобілізацію в Росії на війну проти України та українського народу, московський патріарх озвучив антихристиянські тези, які з точки зору православної теології підпадають під поняття «єресь».

Єресь патріарха Кирила

Свідомо маніпулюючи вирваними з контексту євангельськими цитатами та перекручуючи їхній сенс та зміст, московський патріарх 25 вересня виголосив єретичне з точки зору православ’я вчення про «відкуплювальну жертву» російських військових, які у разі загибелі такою своєю «жертвою змивати усі гріхи, які людина здійснила».

Більше того, Кирило порівняв мобілізацію (тобто свідоме спрямовування власного народу на смертельний забій під час нічим невиправданої війни ) із добровільною відкуплювальною жертвою Ісуса Христа заради спасіння людства.

Серед іншого, Кирило Гундяєв з церковного амвону заявив таке:

«Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего единородного (Ин. 3:16). Отдал на что? На смерть! … Жертвенность есть величайшее проявление лучших человеческих качеств. Мы знаем, что сегодня многие погибают на полях междоусобной брани… Церковь осознает, что если кто-то, движимый чувством долга, необходимостью исполнить присягу, остается верным своему призванию и погибает при исполнении воинского долга, то он, несомненно, совершает деяние, равносильное жертве. Он себя приносит в жертву за других. И потому верим, что эта жертва смывает все грехи, которые человек совершил» (проповідь від 25 вересня 2022 року)

Ще раніше московський патріарх Кіріл так само закликав російських військовослужбовців:

«Идите смело исполнять свой воинский долг и помните, что если вы жизнь свою положили за Родину, за други своя, как говорит Священное Писание, то вы будете вместе с Богом в Его Царстве, в Его славе, в Его вечной жизни»

За день до початку Путіним війни проти України, 23 лютого 2022 року Кирило Гундяєв ще раз звернуся із особливим закликом і благословенням до армії РФ «быть готовыми дать отпор врагу» «на рубежах нашего Отечества».

У подальші шість місяців війни РФ проти України у своїх посланнях і закликах московський патріарх продовжив формулювати власну «теологію війну» та «сакральне» виправдання агресії Росії проти України.

Подібні висловлювання і заклики до «жертвоприношення» у корені суперечать духові й букві Євангелія та святоотцівському православному віровченню. Адже за православним вченням, змивають гріхи людини лише покаяння та причастя.

Ніяка смерть «при виконанні воїнського обов'язку» (а тим паче при загарбницькій війні!) автоматично не спроможна відкупити чи змити гріхи людини. Жодна «індульгенція» від патріарха чи Синоду цього не може забезпечити.

Така війна є «Каїновим смертельним гріхом», за який ті, хто його чинять, підлягають церковному осуду та відлученню. Тож якщо їм і гарантоване якесь «царство», то явно не Боже (рай), а диявола (пекло). А порівняння смертей російських окупантів із відкуплювальною жертвою Ісуса Христа, на яку Бог-Отець послав Свого Сина заради відкуплення гріхів людства, та фактичні заклики до батьків так само добровільно віддавати своїх дітей у «жертву, яка змиває всі гріхи», є відвертим богохульством і наругою.

Такого догматично-віровизнального відступлення від православного віровчення РПЦ не знала за всю свою історію.

Шахідизм «русского міра» та «православний халіфат»

З огляду на те, що промовляє на своїх проповідях московський патріарх Кирило, очевидно, що він сповідує неправославне вчення. Він створює якесь нове власне єретичне віровизнання, доктрину, що суперечить вченню Православної Церкви.

Зокрема, проголошені ним ідеї «відкуплювальної жертви» загиблих російських солдатів є нічим іншим, як запозиченням ідей шахідизму з радикально-фундаменталістських течій ісламського світу (рос. «ісламский мир»), за якими воїн (муджа́хид) у разі загибелі під час війни з «невірними» (джихад) отримує автоматичне прощення гріхів та потрапляє до раю.

При цьому «гарантією» потрапляння у «рай» вважається боротьба саме з «невірними», а не з власними одновірцями, як це має у випадку з Кирилом Гундяєвим, який по суті закликає до знищення власну православну паству з УПЦ МП.

Як «шахідизм» не є ідеологією всього ісламу, а лише окремих ісламістських екстремістсько-політичних течій радикально-фундаменталістського спрямування, і самі ісламські країни страждають від атак терористів-смертників, так і погляди патріарха Кирила ідуть всупереч православному вченню і завдають шкоди християнству.

Адже те, про що каже Гундяєв, жодним чином не має відношення до християнства та християнської жертовності.

Здавалося б, яким чином радикальні ідеї ісламістського фундаменталізму та шахідизму могли проникнути у середовище Московського патріархату та його очільника?

Проте, якщо проаналізувати дії та висловлювання Кириала Гундяєва на посаді московського патріарха, все стає очевидним. Він давно має неприховуваний інтерес до фундаменталізму в ісламі.

За його власним зізнанням, найбільше в ісламі його приваблює те, що «мусульманский мир – сильний мир».

За словами Гундяєва: «У нас общий моральный базис: у православных и мусульман. Нам важно работать вместе по укреплению нравственного начала в обществе… Однажды нашего президента спросили об отношении православия к католическому христианству и исламу и президент ответил: «Мы, православные, к исламу ближе». И он был прав, – продолжив очільник РПЦ, – в том смысле, что с точки зрения традиции и основ нравственной жизни мы сегодня ближе с исламом, чем некоторые западные христиане, у которых сегодня происходит отход от традиционной нравственности»

Московський патріарх каже, що його приваблює той факт, що на відміну від політкоректного західного християнства, іслам продовжує зберігати «досить конкретну етику» та «безкомпромісну традицію». На його думку, західне християнство, на відміну від ісламу, переживає нині «глибоку кризу» через те, що «Церква перестає говорити людям чітко і ясно, що є добро, а що зло, а отже вона перестає бути потрібною».

На засіданні Вищої церковної ради РПЦ патріарх Кирило 26 березня 2021 року заявив:

«Нужно постоянно отслеживать все, что происходит в сфере церковных отношений с исламом, и вносить коррективы в эту траекторию, наполняя, если требуется, наши отношения новым содержанием. Перед лицом всё возрастающих вызовов со стороны секулярного мира важно укреплять нашу солидарность… У нас много тем для совместной работы, и мы должны использовать общность интересов, возникающую из социального, политического, культурного контекста, в котором мы все сегодня находимся. Поэтому представляется необходимым развивать взаимодействие с исламом как в странах канонической ответственности Русской Православной Церкви, так и во всем мире».

З цією метою при московському патріархові була створена і діє спеціальна Експертна рада по взаємодії з ісламським світом, члени якої досліджують і намагаються частково переймати досвід ісламського світу. Займаються розробками ісламсько-православного діалогу і вивченням досвіду ісламської цивілізації і фахівці очолюваного патріархом Кирилом так званого «Всесвітнього російського народного собору» (ВРНС). Також з ініціативи Ради «Економіка та етика» при московському патріархатові у 2011 році було почато вивчення та обговорення досвіду ісламського банкінгу та можливості його запровадження в Росії під виглядом т.зв. «православного банкінгу» як альтернативи західним стандартам банківництва.

Як видно, наближені до Кирила Гундяєва експерти, які готують йому доповіді, аналітичні записки, обґрунтування та проповіді, серйозно займаються вивченням досвіду ісламу у різних сферах. Але самі маючи схильність до войовничого фундаменталізму, за приклад для запозичення обрали саме ідеологію ісламістських екстремістсько-політичних течій. Цим пояснюється той факт, що у новітній гібридній ідеології московського патріарха, серед іншого, знайшли своє відображення і запозичення з деяких фундаменталістських ідей та течій «ісламського світу», зокрема й таких екстремістських рухів, як «Ісламська держава» (ІД або ІДІЛ) та інші.

Власне, і сам термін «русский мир», впроваджений у вжиток як окрема ідеологема за зразком «ісламського світу» (рос. «исламского мира»). І сучасна гібридна ідеологія «русского мира», яка не є оригінальною, але містить чимало запозичень та плагіату з інших ідеологій та теорій, має цілу низку ознак, що є набагато ближчими до ісламу, аніж до християнства.

Серед таких запозичень є уявлення про «русский мир» як окрему «мегацивилизацию» із власними «традиційними цінностями», «духовними скрепами» та «сакральною місією», яка протистоїть «антицивілізації» Заходу.

По суті, це є запозиченням ісламістської фундаменталістської ідеї політичної «єдності мусульман усього світу» незалежно від національних та расових відмінностей «задля протистояння Заходу». Проголошуючи своєю місією відродження єдиного Ісламського Халіфату та його світової гегемонії, повернення до духовно-моральних та політичних ідеалів і традиційних цінностей середньовіччя, ісламісти звеличують першу ісламську державу як «священну ідеальну країну» та прабатьківщину сучасного ісламського світу.

Запозичуючи подібні окремі уявлення та гасла з фундаменталістських ісламістських течій, сучасні ідеологи «русского мира», по суті, спробували трансплантувати ідеї світового Ісламського Халіфату на православний ґрунт.

У новоявленій російській міфотворчості ідеал середньовічного священного Халіфату замінили ідеалом так званої «Святой Руси». В результаті такого «переодягання», заміни назв та окремих положень і принципів, вийшла нова гібридна ідеологія, що зовні отримала назву «православної», але на практиці має чимало подібності з радикальним ісламізмом, аніж із християнством.

«Новий нацизм»

Водночас, хибно буде сприймати вчення московського патріарха Кирила про окремий «русский мир» як цілковите запозичення фундаменталістських ідей ісламського світу. Як вже було сказано, це не є суто оригінальна теорія. Тут знайшли своє втілення запозичення з різних квазірелігійних ідеологій та теорій.

Вчення Гундяєва – це «гримуча суміш», такий собі «вінегрет», в якому до єдиної купи намішані подекуди протилежні одна одній доктрини та ідеологеми. Причому часто відверто нехристиянські, через що ця суміш і набуває характеру єресі.

Зокрема, в пропагованій московським патріархом ідеології знайшли своє втілення навіть ідеї неонацизму та неофашизму, а також старі комуністичні міфи і уявлення про СРСР як таку собі «ідеальну країну», про «єдиний советский народ», про їх протистояння «світовому злу» в особі «колективного Заходу» і та далі.

Схильність свідомості російського пострадянського суспільства до подібних штучних міфів та ідеологем та їх затребуваність створили сприятливий ґрунт для поширення та популярності новоявлених псевдоправославних фундаменталістських ідей, які є нічим іншим, як сучасним трансформованим втіленням ідей неофашизму, неонацизму, неокомунізму та ісламістського фундаменталізму, перероблених та пристосованих під православним камуфляжем до російсько-пострадянської ментальності.

У цій нехристиянській ідеології немає місця вченню Христа про те, що «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18:36). Саме ці засадничі слова спокривджує, заперечує і спростовує своїми діями патріарх Кирило Гундяєв. На противагу цим настановам Христа в основі нової віровизнальної доктрини патріарха Кирила закладено:

• неоязичницький культ поклоніння силі і міці земної держави та влади,
• підміна євангельських ідеалів «небесної батьківщини» («небесного Царства Божого») ідеалами «царства земного» та світської влади («князя світу цього»),
• надмірна ідеалізація земної держави з наділенням її сакральними («священними») якостями,
• популяризація культу війни («побєдобєсіє») та навіювання вірянам необхідністі віддавати себе у добровільну жертву (жертвоприношення) на «вівтар отєчєства» з метою «відновлення його єдиного історичного простору».

Новітній нацизм

Підмінюючи євангельські ідеали, тут сповідуються невідомі Євангелію якісь особливі «духовна сутність», «цивілізаційна місія», «традиційні цінності» та «єдиний простір» народів «русского мира» незалежно від національності, мови та культури, які, попри існуючі розбіжності, тлумачаться як «духовно єдиний русский народ» та окрема «сакральна мегацивилизація», які неодмінно мають протистояти Заходу.

В якості однієї з центральних місій ідеології «русского міра» патріарх Кирило проголосив «відновлення єдності історичного простору народів Святої Русі», який штучно наділяється якимсь особливим сакральним та есхатологічним сенсом. При цьому середньовічний міф-мрія про уявну «небесну Святу Русь», яку уособлювали сонми святих, відтепер штучно перекладено на суто конкретне земне державне утворення в особі Російської імперії/Радянського Союзу/Російської Федерації на чолі з суто земними правителями/вождями.

За словами відомого православного богослова професора Галлахера Брендона:

«Ця ідеологія є формою етнорасового релігійного фундаменталізму, з апеляцією до крові, землі, віри, нації, народу, мови та царя/вождя. Як і попередні етноцентризми, він демонізує всіх, хто йому протистоїть. А водночас у логіці ідеології «русского мира» Захід є великим супротивником, таким собі «верховним демоном». Ідеологія російського світу («русского мира») – це новий нацизм, нацистська ідеологія ХХІ століття».

На переконання професора Брендона, у ідеології «русского мира» «існує багато подібності з німецьким нацизмом та італійським фашизмом у закликах до «Історичної (= Великої) Святої Русі», що уподібнює її до неоязичництва.

Такий погляд на це новітнє вчення поділяють понад 1500 християнських теологів світу, які підписали спільну Декларацію про вчення щодо «русского мира», в якій вони засуджують цю нову доктрину як нехристиянську.

Отже, маємо всі підстави говорити про новітню єресь «русского мира», єресєархом якої є патріарх Кирило Гундяєв.

Експансіоністська ідеологія «русского мира»

Після розпаду СРСР та ліквідації КПРС Московський патріархат залишився єдиною структурою, яка свого часу була тісно пов’язана з КГБ і яка чи не єдина не зазнала суттєвих трансформацій у пострадянську добу, зберігши впливи на значних теренах колишньої «единой страны».

Тож не дивно, що саме РПЦ було відведено роль (замість колишньої КПРС) щодо формування нової імперської ідеології, покликаної зберігати та укріплювати так званий «єдиний цивілізаційний простір».

Колишні ідеї комуністичного «месіанства» легко накладалися на візантійсько-імперський ґрунт. Замість старих комуністичних гасел вигадуються нові – про «русский мир», «православну цивілізацію» та «єдиний простір Святої Русі», в основі яких все таж скалічена мрія-утопія про певний «рай на землі» та «ідеальну країну», який так само, як і за часів СРСР, має протистояти цілому навколишньому світові «ворожих» країн.

Витворюється новий ідеологічний гібрид, який має поєднати ідеї старого візантійського, ординського («євразійського») та російського імперіалізму з трансформованими радянсько-комуністичними ідеологемами і навіть окремими ідеями, запозиченими з німецького нацизму та італійського фашизму, а також ісламського фундаменталізму.

Відтворення політично-фундаменталістських міфологем та їх затребуваність у певних прошарках пострадянського суспільства мало під собою природнє підґрунтя. Тоталітарна свідомість радянських людей протягом десятиліть виховувалась на міфах про «образ ворога» та «ідеальну величну країну», відмінну від іншого «поганого» світу (західного). Радянський міф про «ідеальну країну» будувався на вихованні страху і ненависті до Європи і Америки. Цей страх нікуди не зник, знайшовши нову реалізацію у войовничій ідеології «русского мира».

Лабораторією з розробки нової фундаменталістської доктрини «русского мира» став створений в 1993 році з ініціативи Кирала Гундяєва так званий «Всесвітній російський народний собор» (ВРНС), який під егідою РПЦ об’єднав російських релігійних та культурних діячів, науковців та представників діаспори, а головне – представників влади, силових структур та правоохоронних органів РФ.

Через цю «лабораторію» і почалось в РФ випробовування та впровадження нових ідей.

Головою ВРНС за статутом був проголошений московський патріарх. До 2009 року ним був Олексій Рідігер, а його заступником і фактичним керівником організації – митрополит Кирило Гундяєв. Ставши в 2009 році патріархом, він став і головою ВРНС.

Заступниками Кирила є одіозний російський олігарх та спонсор тероризму К.Малофєєв та один з ідеологів «русского мира» О. Щіпков, який також є першим заступником голови Синодального відділу РПЦ із взаємин з суспільством та ЗМІ. Ці люди фактично формують новітню ідеологію РПЦ.

Роль ВРНС суттєво зросла в 2001 році, коли його з’їзд у залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві особисто відкрив Володимир Путін. Тоді ж, у грудні 2001 року Синод РПЦ оголосив «корисним розвиток діяльності ВРНС як постійно діючого союзу громадських організацій за активної участі та духовного керівництва Російської Православної Церкви».

У роботі організації починають брати участь голова Державної Думи Федеральних Зборів РФ, перший заступник голови Уряду РФ, керівництво Ради Федерації, Адміністрації Президента РФ, ФСБ та МВС РФ, лідери основних політичних партій, глави суб'єктів Федерації, громадських та релігійних об'єднань РФ.

Намагаючись бути активним учасником політичних та ідеологічних процесів у РФ, Кирило Гундяєв намагався різнопланово пропагувати та поширювати створювану ним нову ідеологію, зокрема перед президентом РФ Путіним та його владним оточенням, впливаючи тим самим на формування агресивної імперської ідеології путінського режиму.

Замовлення з боку Кремля на розробку ідеології «русского мира» стало реакцією на київський «Майдан» 2004 року.

Для Путіна події в Україні і повний провал його політичних планів стали шоком. Злякавшись перенесення українського досвіду на російський ґрунт, він став посилено шукати опертя на нову імперську ідеологію та пропаганду. Одним з тих, хто підказав йому такий шлях, був Гундяєв.

Отже, ще до того, як став московським патріархом, Кирило став залучати і підтримувати різних маргінальних прихильників російського імперського «месіанізму», зокрема й з відверто фашистськими, неонацистськими та оккультними поглядами (той же О. Дугін та інші).

У 2005-2007 роках експертами ВРНС було розроблено програму «Русская Доктрина», у якій, окрім ідеологічних гасел, оголошувались конкретні завдання. Серед них – експансія РФ у «ближньому зарубіжжі», захоплення Криму, Донбасу та всієї України.

Отже, війна РФ з Україною ідеологічно обґрунтовувалась і готувались принаймні з 2005 року. У 2006 р. ця «доктрина» рецензентами Московської Духовної Академії РПЦ була «оцінена як така, що не суперечить духу і вченню православ'я». У 2007 році «Русская Доктрина» була прийнята як основа ідеології ВРНС під егідою РПЦ за безпосередньої лоббістської підтримки тодішнього голови ОВЦС МП митрополита Кирила. А остаточну редакцію доктрини він особисто презентував на всеросійському з'їзді руху «Росія молода».

У цій, презентованій та розпіареній Кирилом Гундяєвим доктрині чи не вперше запроваджувались та випробовувались серед російського суспільства терміни «русский мир», «духовные скрєпы», «единое историческое пространство».

Ось лише кілька цитат із цього документу, який просував на різних рівнях нинішній московський патріарх:

«Символ веры в Россию. Россия является для своего народа духовным символом такого же порядка, как Бог, Церковь, вера. Символ веры в Россию – это кредо патриота, для которого Россия является высшей драгоценностью его жизни. Согласие с символом веры в Россию делает всех людей в определенном смысле верующими – верующими в Россию».

«Официально провозглашается концепция пространства Исторической России, то есть естественного ареала русского мира (нынешняя РФ плюс русские этнические анклавы – Таврия, Новороссия, Нарвская область, Латгалия, Южная Сибирь, Подкарпатская Русь, а также территории комплементарных этносов – белорусов, восточных украинцев, закарпатских русинов и др.)»​.

«Россия вступает на путь русской ирреденты: идеологии возвращения и воссоединения тех территорий исторической России, на которые у нее имеется историческое и моральное право и которые есть практический смысл возвращать. Для России это касается прежде всего Белоруссии, Украины и Казахстана»​.

«Россия должна совершить резкий разворот в отношении государств ближнего зарубежья... Необходимо признать права России на целый ряд территорий. В случае с Украиной минимальными могли бы быть претензии на Донбасс и Таврию (Крым)».

«Главными принципами обеспечения национальной безопасности являются принципы... наступательности и экспансии»​.

Вся ця параноїдальна маячня займає сотні сторінок і є у вільному доступі в інтернеті за цим посиланням.

Таким чином, Кирило Гундяєв ще задовго до того, як став очільником Московського Патріархату, керував процесом розробки та просування особливої російської войовничо-фундаменталістської ідеології, якою намагався пройняти Путіна та його оточення. Імовірно, саме завдяки цьому за підтримки Путіна він і зміг стати очільником РПЦ в 2009 році.

Тоді ж починаються регулярні пропагандистські рейди Гундяєва до України з метою пропаганди ідеї єдності «русского мира».

Одна з перших таких спроб була здійснена під час святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі в 2008 році. Тоді під час рок-концерту на Хрещатику у Києві митрополит Кирило вискочив на трибуну і як тамода почав істерично скандувати гасло «Россия, Украина и Беларусь — это и есть Святая Русь!» Пізніше він на прес-конференції у Москві розповідав про цей перший такий свій експеримент у Києві: «Это напоминало встречу освободителей – такое ликование было среди украинцев».

Також Кирило тоді зазначив: «Последние дни показывают, что и мы – украинцы, россияне, белорусы понимаем важность сохранения единого цивилизационного пространства, которое называется Святой Русью».

Ставши у січні 2009 року московським патріархом, Кирило Гундяєв ідеологію «русского мира» зробив фактично доктриною всієї РПЦ. За його словами, «ядром современного русского мира есть Россия, Украина и Белорусь», проте до цього «єдиного простору» він також відносить Молдову, Казахстан та деякі інші колишні республіки СРСР, які неодмінно потребують «відновлення єдності».

«Только сплоченный Русский мир может стать сильным субъектом глобальной международной политики, сильнее всяких политических альянсов», –​ заявив московський патріарх Кирило на відкритті III «Асамблеи Русского мира» у листопаді 2009 року (див.: ).

З цього часу маніпуляція гаслами про «єдину Святу Русь», «єдиний цивілізаційний простір», «єдиний русскій мір», «єдині духовні скрєпи» і т.п. набувають системного характеру, і береться на озброєння не лише РПЦ, але й владних структур та спецслужб РФ.

У просуванні ідеології «русского мира» московський патріарх Кирило Гундяєв часто апелює до термінів «Свята Русь» та «єдиний історичний простір народів Святої Русі» як до якоїсь історичної реальності, хоча насправді це є лише фольклорний уявний міф-мрія. Це не лише безграмотно з науково-історичної точки зору (адже реально країни чи держави із назвою «Свята Русь» ніколи не існувало), але є свідомою маніпуляцією та підміною понять.

Чи є Гундяєв віруючим?

Уся доктрина Гундяєва ще потребує ретельного вивчення та аналізу. Але вже тепер можемо говорити, що московський патріарх за власними переконаннями не є православним, і не є християнином. Велике питання, чи віруючий він взагалі? І якщо так, то у що?

За його ж визнанням, йому імпонує «сильний світ». Тож не дивно, що у голові такої людини християнська жертовність може підмінюватись радикально-ісламістським шахідизмом, «сакральне жертвоприношення» власного народу блюзнірськи порівнюватись із відкуплювальною жертвою Христа, а у створеній ним міфології під назвою «Свята Русь» з’явитись псевдоправославний «Халіфат», головна місія якого – добровільне чи силове об'єднання країн та народів так званого «русского мира» для протистояння західній «антицивилизации».

Патріарх Кирило Гундяєв був тим, хто сформулював і подав Путіну та його оточенню нову войовничу фундаменталістську квазірелігійну ідеологію, яка була взята на озброєння путінським режимом у його агресії проти України і яка тепер є причиною геноциду та смертей десятків тисяч мирних українських мешканців, більшість з яких якраз є православними християнами.

Крім приватних оцінок єресь завжди потребує засудження Церквою на соборному/синодальному рівні. Поки офіційно такого засудження не здійснено, це означає, що певна церковна спільнота чи Церква загалом може поділяти такі погляди.

Отже світове християнство, і в першу чергу Українські Церкви, мають спростувати і засудити це єретичне вчення московського патріарха. Це їхній моральний і канонічний обов'язок. Як заявляв колись сам же патріарх Кирило, «якщо Церква перестає говорити людям чітко і ясно, що є добро, а що зло, вона перестає бути потрібною».