Відповіді Зеленського західним журналістам породили ще більше запитань

Ви будете сміятися, але тексти інтерв’ю Володимира Зеленського, яке він дав впливовим західним ЗМІ — Der Spiegel, Le Monde, Time, Gazeta Wyborcza, — схоже, відрізняються один від одного, часом в істотних місцях. Принаймні, між англійською і польською версіями такі відмінності є фактом. Зважаючи на масову публікацію виборних фрагментів з цього інтерв’ю в українському Інтернеті, німецька й французька версія також мають відмінності. Заголовки ж узагалі викликають у непосвяченої людини враження, наче йдеться про різні інтерв’ю: Wolodymyr Zelenski: Nie pojde na Donbas, zginelyby setki tysiecy ludzi — ‘I Don’t Trust Anyone at All.’ Ukrainian President Volodymyr Zelensky Speaks Out on Trump, Putin and a Divided Europe — Ukrainischer Prasident Selenskyj uber Putin und Trump «Ich will nicht, dass wir wie Bettler wirken» — Volodymyr Zelensky: «Nous voulons un veritable cessez-le-feu». Дуже жаль, що синхронно з публікаціями в західних ЗМІ текст цього інтерв’ю не з’явився на першій сторінці Офіційного інтернет-представництва глави Української держави (чи навіть не на першій, а будь-де). Це зняло б чимало питань, а тепер уже пізно: навіть якщо повний текст оригіналу цього інтерв’ю буде опублікований, залишиться можливість для сумнівів, причому цілком вмотивована: а чи цілковито автентичний цей оригінал, чи раптом не «покращили» деякі його місця, які викликали критику в соцмережах і мас-медіа, вмілі апаратники з президентського офісу...

Але — маємо те, що маємо. Відтак доведеться переказувати ті чи інші місця інтерв’ю, а не прямо їх цитувати (бо ж зворотний переклад — це небезпечна річ, якщо намагаєшся зробити його дослівним). Отже, ті деякі головні тези президентського виступу перед журналістами, які викликають запитання.

Найперше, президент Зеленський заявив про те, що він ніколи не погодиться на війну в разі провалу переговорів у Парижі й не має наміру відвойовувати Донбас зброєю, бо наслідком цього стануть сотні тисяч жертв і війна, яка охопить цілу Україну, а потім і Європу. Мовляв, я ніколи не піду на війну. А тих, хто заявляє про можливість воєнного розв’язання конфлікту, на його думку, підсмикують за ниточки, представники колишньої влади. Сам же Зеленський сприймає як перемогу вже сам факт зібрання «нормандської четвірки», яка не збиралася вже три роки. На його думку, перемога настає тоді, коли перестає говорити зброя, а починають говорити люди (ця теза фігурує в англійському та польському текстах, про це я можу точно судити).

Що тут скажеш? Можливо, глава держави не знає, що насправді війна вже триває з весни 2014 року, і попри всі гучно проголошені перемир’я ледь не щодня гинуть чи дістають поранення українські вояки? І що цю війну почала не Україна, а Росія та її «п’ята колона», яку готували до цього багато років? Та ні, знає. Проте з його висловів складається враження, що Україна також винна у цій війні і від неї залежить, припинити її чи ні. Але це не так. Зовсім не так. А що робитиме Верховний головнокомандувач, якщо сформовані та керовані росіянами «армійські корпуси» (в яких танків більше, ніж у війську Великої Британії) захочуть розширити підконтрольну «ЛДНР» територію та рушать у наступ? Оголосила ж днями «ДНР», що її «державний кордон» проходить по межах Донецької області... То невже, щоб «не йти війною на Донбас», буде віддано наказ відступати, залишаючи на поталу ворогові міста і села? Незрозуміло... 2014 року чимало шкоди Україні вже завдав т.зв. «мирний план Порошенка», який демобілізував націю у вирішальний момент — тоді, коли треба було запровадити воєнний стан бодай у кількох східних і південних областях і нещадно ліквідувати «п’яту колону». Невже недавня історія нікого не вчить? І невже Верховний головнокомандувач не розуміє, що своїми словами він заохочує агресора та деморалізує українське військо?

А щодо перемоги, яка, мовляв, настає тоді, коли «перестає говорити зброя, а починають говорити люди», то маємо зайвий доказ того, що ані президент, ані його команда ніколи не вчили тепер уже не вітчизняну, а світову історію ХХ століття. Бо ж 1938 року чехи спочатку придушили збройний заколот нацистів у Судетах, а потім розгромили «добровольчий корпус», який удерся до Чехословаччини з німецької території (насправді той корпус складався із добірних вояків Вермахту й СС). А потім чехів їхні «друзі» — Велика Британія та Франція — змусили припинити стріляти й визнати Мюнхенську угоду...

Можна навести й низку інших, пізніших прикладів, які засвідчують зовсім інше: коли йдеться про бойові дії з агресивним диктаторським режимом, то перемога настає лише внаслідок потужних воєнних і дипломатичних зусиль, унаслідок мобілізації всіх сил для опору, а не в силу якихось розмов.

Великі сумніви викликає й президентська теза щодо осіб з двома паспортами — українським і російським — на Донбасі, до яких він, мовляв, не має претензій і за яких слід «поборотися». Цікава ситуація: десятки, а то й сотні тисяч таких «біпатридів» візьмуть участь у «демократичних» виборах в ОРДЛО, зробивши перед тим де-факто свій вибір на користь Росії. Ясна річ, що ці люди в абсолютній більшості голосуватимуть за «п’яту колону». Чи своїми словами Зеленський не заохочує ворогів України і не деморалізує патріотів, зокрема, тих, хто і в ОРДЛО залишився українцем?

На перший погляд, намір Зеленського домогтися під час паризького саміту звільнення всіх українських заручників не може викликати заперечень і зауважень. Але... Президент України заявляє, що не розуміє, чому Росія може виступати проти цього і вважає, що тут не буде розбіжностей. Що це — майже дитяча наївність чи повна політична некомпетентність? Чи небажання дратувати Путіна, з яким певні особи з оточення Зеленського сподіваються мати вигідний ґешефт? Не знаю. Проте в усіх випадках ідеться про сумне...

У підсумку доводиться констатувати, що Володимир Зеленський, можливо, і справив завдяки цьому інтерв’ю гарне враження на певну частину західного політичного бомонду, проте одночасно подав сигнали іншім політикам і на Заході, і на Сході, і в Україні, що на нього можна ефективно тиснути й домагатися успіху, використовуючи його слабкі місця. І одне з таких місць — відсутність нормальної комунікації між главою держави та патріотичною частиною українського суспільства, що зайвий раз засвідчила відсутність автентичного тексту інтерв’ю на президентському порталі 2 грудня.