Війна та можливості для жінок у війську

Восени минулого року, соціологічна служба Центру Разумкова провела опитування, що показало – 63% українських жінок демонструють готовність захищати країну. І сьогодні – завдяки зусиллям урядовців, парламентарів та парламентарок, жіночого руху та громадянського суспільства – українські жінки мають можливості реалізовувати себе у війську та нарівні з чоловіками тримають військовий фронт. Який шлях подолали жінки, аби мати змогу служити у Збройних силах України? І який досвід українські військовослужбовиці можуть передати нашим партнерам? 

З чого все починалося?  

З часу відновлення Незалежності України, український жіночий рух докладав системних зусиль для подолання стереотипів щодо жінок та впровадження принципів рівності в українському суспільстві. Зміни впроваджувалися через приєднання до міжнародних ініціатив, як, наприклад, впровадження Пекінської декларації та Платформи дій, до якої Україна приєдналася у 1995 році, ратифікацію ключових міжнародних договорів з прав людини, включно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також через розробку національного законодавства – зокрема, у 2005 році був прийнятий Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», що став важливою основою для подальшої розбудови політики рівності в Україні. 

Однак, дуже помітною дієвість та проактивність українських жінок стала під час Революції Гідності. Тоді жінки були активними учасницями протестів, активно вели правозахисну роботу, а в січні 2014 року сформували Жіночу сотню Самооборони Майдану у складі 150 жінок, котрі брали участь у протистояннях 18-22 лютого, несли варту на барикадах та брали участь у патрулюванні, вивчали надання першої медичної допомоги. Частина дівчат із Жіночої сотні приєдналася до військовослужбовців під час АТО на Сході України. 

Війна та можливості для жінок у війську

З початком російської війни проти України у 2014 році, українські жінки зіштовхувались з обмеженнями щодо служби у війську. Тоді військовослужбовиці все ще не могли займати бойові позиції, а вступивши на службу були вимушені реєструватись на посади, які не відповідали їхнім реальним обов’язкам. Щоб змінити це, була проведена велика законодавча робота, зокрема, депутатками та депутатами з Міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» у Верховній Раді України. 

У результаті активної законодавчої та адвокаційної роботи, у 2016 році Міністерство оборони України збільшило перелік рядових та сержантських посад, у 2017 році – дозволило офіцерам-жінкам служити на кораблях і підводних човнах, а у 2020 році було знято обмеження щодо призначення жінок на офіцерські посади у військових частинах спеціального призначення. Більше того, у 2019 році Міністерство оборони дозволило дівчатам навчатися у військових ліцеях.

Такі зміни посприяли тому, що перешкоди для повноцінної участі жінок у військовій сфері були суттєво зменшені. В час повномасштабної війни, це також стало важливим елементом того, що жінки також тримають військовий фронт. Сьогодні українські жінки виконують бойові завдання, як солдатки Леся Ганжа чи Анастасія Блищик, нищать російські танки, як це робить командирка протитанкових ручних комплексів Стугна Тетяна Чорновол, або витягують поранених цивільних та військових з поля бою, як парамедикині Ірина Цибух чи Катерина Приймак.

Світовий досвід для українських військовослужбовиць

У листопаді минулого року, під час 6-го Українського Жіночого Конгресу, Міністр оборони України Олексій Рєзніков заявив, що сьогодні в лавах Збройних сил України служить майже 60 000 жінок, з яких майже 5 000 – на передовій. Міністр також закликав військовослужбовиць реалізовуватись у сферах сучасної війни, а це – логістика, кіберсили, БПЛА, комунікації, засоби технічної розвідки тощо, що є новими можливостями для дієвої участі жінок у сфері безпеки та оборони. 

Разом з тим, під час повномасштабної війни, Україна продовжує інтегрувати стандарти НАТО у Збройні сили, зокрема, у сфері рівності. Опираючись на Зміни до Конституції, які закріплюють курс України на членство в Європейському Союзі та НАТО (2019), Україна системно імплементовує світові стандарти щодо гарантування прав жінок в армії та процесах миробудування. Важливим тут є принципи, що зафіксовані в Резолюції Ради Безпеки ООН 1325, що гарантують жінкам не лише рівні права та можливості на військовій службі, але також доступ до процесів миротворчості та миробудування.

Підхід, який пропонує Резолюція РБ ООН 1325 – це саме ті практики, на які опираються країни ЄС та НАТО. Дуже важливо, що Уряд України прийняв Національний план дій з виконання Резолюції РБ ООН 1325 в лютому 2016 року, а відтак Україна стала єдиною державою у світі, що розпочала впроваджувати такий план перебуваючи в стані війни. Більше того, у 2020 році Національний план був переглянутий, а після початку повномасштабної війни, влітку 2022 року, адаптований до умов безпрецедентних військових викликів та руйнування російськими військами об'єктів цивільної інфраструктури.

А що після перемоги? 

Міжнародні стандарти для забезпечення рівності, бойовий досвід сучасної війни, який здобувають українські жінки, а також досвід жінок-ветеранок щодо соціальної адаптації після проходження служби – це ті основи, які допоможуть гарантувати жінкам місце, де приймаються усі рішення у сфері безпеки та оборони. Це важливо, адже, як свідчить Глобальне дослідженняООН з реалізації Резолюції 1325, участь жінок у переговорах збільшує шанси на стійкий та довготривалий мир на 35%. 

Важливо пам’ятати, що зміни та досягнення не є незворотніми, особливо в час війни. Тож маємо дбати про те, аби досягнення та можливості для жінок у секторі безпеки були збережені, належно гарантовані та розвинуті в процесі мирної відбудови України.