Парламент зменшує економічну свободу. Що робити?

Коли держава запроваджує різноманітні стимули, на кшталт Дія.Сіті, локалізації чи індустріальних парків, головне питання полягає в тому, чи є довіра до цієї держави.

Чи не станеться так, що підприємці потрапили на гачок – податки знижені, а потім підвищені до попереднього рівня, як вже бувало? Чи не станеться так, що пільги отримають лише кілька людей, чиї прізвища й так уже давно очолюють рейтинги найбагатших? Чи не станеться так, що все завершиться лише вимогою додаткової довідки, яку можна порівняно недорого придбати у чиновників окремого міністерства (продаються же в Росії білоруські ананаси)?

Україна посідає 127 місце у світі за рейтингом економічної свободи. Дуґлас Норт, нобелівський лавреат з економіки, пояснював такі речі за допомогою двох простих понять – відкритий доступ та обмежений доступ (простий народ називає це феодально-олігархічним ладом).

Економічні можливості – вони для всіх чи для окремого переліку людей? Ось головне питання.

Замість збільшувати економічну свободу і запроваджувати відкритий доступ, наш парламент радісно зменшує економічну свободу й зміцнює обмежений доступ. Не дивно, що олігархи майже одностайні в підтримці подібних речей.

Замість запровадити ПнВК для всіх підприємців України – його запроваджують у певному «внутрішньому офшорі». Замість дозволити продавати і купувати сільськогосподарську землю усім – її дозволяють купувати з величезними обмеженнями, які обнуляють економічний ефект від довгоочікуваної свободи.

Замість стимулювати створення робочих місць по всій економіці – запроваджують пільги для окремих людей (не дивуйтеся, якщо врешті побачимо, що всі вони наближені до трону, а їхні телеканали голосно хвалять владу). Замість провести судову реформу – запроваджують інвестнянь. І так далі.

Але правда полягає в тому, що стільки утисків бізнесу, як в Україні, нема ніде в цивілізованому світі. В Європі ми єдина країна з невільною економікою. Наші сусіди в рейтингу – Мавританія, Нікарагуа та Буркіна Фасо.

Мені би дуже хотілося вірити, що обмежений ПнВК (Дія.Сіті) спрацює як стимул ІТ індустрії, а не просто призведе до збільшення податків та масової релокації бізнесу в сусідні країни.

Мені би дуже хотілося вірити, що обмежений ринок землі призведе до розквіту фермерства (саме турботою про нього пояснювали запровадження обмежень), а не посередництва. Мені би дуже хотілося вірити, що локалізація створить можливості для сотень підприємств, а не для п'яти. Мені би дуже хотілося вірити, що індустріальні парки зростатимуть по всій країні, а не лише у володіннях кількох баронів.

Але закон #5600 про суттєве збільшення прав податківців і зменшення прав підприємців, так само як і реінкарнація податкової міліції під новою назвою замість обіцяного аналітичного органу, так само як і щоденні новини про смертельні загрози для тих або інших підприємств через злочинні дії тих або інших органів – все це підриває довіру до держави, без якої жоден економічний стимул не спрацює.