Складається враження, що народ став читати

Книжковий фестиваль, безумовно, був вдалим.

Не буду порівнювати з Книжковим арсеналом — різні формати. Але фестиваль був явно заточений на інтереси видавців (передусім тих, хто не міг знайти себе в цьогорічному форматі Арсеналу), а врешті й інші стейкхолдери — читачі та автори — були задоволені. Для видавця книжкова подія — єдиний спосіб наживо побачити свого читача, незамінний контакт з ринком, особливо в часи інтернет-торгівлі. Отже, все вийшло. І схоже, попит на живе спілкування такий, що дві події ринок проковтнув без проблем.

Складається враження, що народ став читати. Ну, якщо коректно, то ми цього не знаємо, але можемо стверджувати, що народ став купувати більше книжок. Можливо, зараз прийдуть статистики й заперечать це твердження. А, може, підтвердять. Але я про інше хотів сказати: на ринку є що купувати. Буквально років десять тому українська книга ще жила у заповідниках на кшталт шкільних підручників. Першою прокинулася дитяча література. Тепер ці діти підросли й читають шикарно видану фентезі та наукову фантастику, дорослі комікси та художні видання. Просто треба було закрити ринок для книжок із «руського міра». На ринку 40 (30?) мільйонної країни знайшлося місце і для високої філософії, і для дорогих подарункових видань, і для артхаусної перекладної прози. Знайшлися й вітчизняні автори. Ще якихось років десять, і на літературну працю можна буде жити.

Тепер треба рухати українську літературу у світ, поки ми ще на перших шпальтах. Все у нас буде добре. Але це неточно.

Це так, безвідповідальні роздуми колишнього видавця, втікача з цієї невдячної професії.