Як соратники Дугіна використають смерть його доньки

Про Дугіна писати багато неможливо. Він графоман, який, в силу малограмотності російських еліт, став пророком для войовничих невігласів при владі. Його теорія, якщо це можна назвати теорією, зводиться до того, що потрібно повернутися до традицій (між іншим, Дугін практично не миється). А його головна ідея – ідея археомодерну, зводиться до того, що в сучасній Росії є традиційний народ і частина європеізованих еліт. Так от, ці еліти треба знищити і замінити їх традиційними.

Ще він багато і плутано пише про смерть, але читати це практично неможливо: знайти там думку майже нереально. Але його фраза, написана в одній із соцмереж: «Все, що не вбиває мене – вбиває інших» стала пророчою.

Але цей текст не про Дугіна, він про ті зміни, які будуть пробувати качати різні групи впливу в РФ, пов‘язані з війною і появою нового, досі не існуючого в російському просторі фактору: в РФ уже викристалізувалася нова плеяда проторолітиків, які хочуть погратися в справжню політику. І їхнє поле – «вони більші (справжніші) росіяни ніж Путін». Гіркіни, прілєпіни і т.д, за підтримки вже незамінних для влади сімоньян і соловйова, будуть шукати своє місце під політичним сонцем. Вони ще бояться іти вперед, але дрібними кроками пробують увірватися в вищу лігу російської політики.

Дозволю собі дати дуже велику цитату із тг-каналу «Незыгарь», напевне основного «інсайдерського» прокремлівського каналу (канал Сімоньян). Ця цитата - така собі клятва над згорілим трупом дочки Дугіна: «Я полагаю, что режим статус кво в России теоретически может продержаться не дольше 6 месяцев. Отчаянное сопротивление атланто-нацистского режима Киева требует от России существенных – кардинальных – внутренних преобразований. Структурных, идеологических, кадровых, институциональных, стратегических.

То что приемлимо без СВО, в условиях СВО – и особенно долгой СВО, не собирающейся кончаться – не приемлимо.

Участившиеся атаки на Крым, попытки устроить ядерный взрыв в Запорожье, декларации о контр-наступлении на Херсон, жесткий отказ от компромиссов со стороны Зеленского, упорство Запада в обрезании всех связей с Россией – все это признаки того, что на том конце решились стоять до конца. Их можно понять: Россия на самом деле (и это не пропаганда) бросила вызов Западу как цивилизации.

Значит, и нам придется идти до конца.

Верховный Главнокомандующий сказал: мы еще толком ничего и не начинали. Теперь придется начать. Хочешь – не хочешь – а придется.

Первые 6 месяцев мы смогли – и это факт – вести СВО, принципиально ничего не меняя в самой России. Пока изменения косметические, и даже совершенно неуместные и никому не нужные выборы решили проводить по графику. Как будто ничего не происходит. Но на самом деле происходит.

Режим максимального комфорта (с поправкой на чрезвычайные условия) и сохранение старой системы – «войны сквозь сон» – придется в какой-то момент отменять.

Мне представляется, что с началом осени это осознание о необходимости переводить страну на новые рельсы будет вполне ясным.

Еще полгода уйдет на осознание «необратимости необратимого” и инерциальное продолжение старого.

А там недалеко и 24 февраля 2023 года.

Я могу понять, что власть привыкла править так, как правила – более или менее эффективно – в течении 22 лет. Но этот период в прошлом. СВО уже всё изменила. Теперь вопрос не в том, захочет власть или не захочет перемен. Причем именно патриотических – консервативно-революционных, если угодно. Такие перемены просто неизбежны – даже если стоять на смерть против их начала, это удастся оттянуть не более чем на полгода. А дальше все равно они наступят.

СВО сейчас важнее, чем власть – в ее субъективном измерении. С началом СВО необратимо изменился сам режим истории: появился новый онтологический вектор, который нельзя расстворить произволом или декретом. В действие вступили могущественные силы истории, тектонические плиты сдвинулись.

Старый режим пусть хоронит своих мертвецов. Наступает новое русское время. Неумолимо».

Шість місяців тому нічого подібного уявити було неможливо. Зараз весь цей аморфний націоналістичний світ починає пробувати задавати новий тренд: тренд різкої зміни еліт. Покоління прілєпіних починає розуміти: це їхній останній шанс увірватися в політику (в 2014 їм цього не дали зробити). І ситуація якраз підходить: жириновський помер, зюганов вже мумія, Путін, звичайно ще поживе, але Путін звузив найближче коло до Патрушева, Ковальчуків та частково Кірієнка. І всередині еліт багатьом здається, що він вже не той, що був. Паралельно, кожен із них вибирає всього дві опції: сидіти тихо і чекати: прийдуть за ним чи ні, або спробувати поштовхатися ліктями за місце під сонцем.

Власне війна, і особливо розуміння того, що до 24.02.23 нічого кардинального може і не відбутися, дає надію цій доволі розрізненій ультранаціоналістичній групі, що вони можуть отримати мандат на створення своєї потужної політичної сили і відповідні портфелі у владі.

З точки зору України, це розхитування ситуації – нам на руку. Свого часу, союз розвалили не прибалти, і не Горбачов, а націоналістично настроєні москвичі і їхній лідер Борис Єльцин. Зараз, є шанс, що Росію розхитають російські націоналісти. Власне, Росію розвалити можуть перш за все росіяни. Їм просто треба підіграти.