Введені санкції досі некритичні для існування путінського режиму

У мене викликає когнітивний дисонанс щодо санкцій, які світ вводив щодо Росії після анексії Криму. Цих етапів було кілька. Вони стосувалися банків, підприємств, компаній і навіть якихось політичних діячів та їх сімей.

Але в цей же час «Північний потік-2» будувався, Росія спокійно нарощувала ВПК, діти та родичі цих російських чиновників жили і вчилися в Європі. А пропагандист Соловйов спокійно літав на свою дачу в Італію.

Тобто, можна констатувати, що санкції в якийсь момент просто перестали діяти. За замовчуванням. Більше того, Путін із руконеподаваного потім знову став літати на саміти великої двадцятки і проводити міжнародні зустрічі. Так, ніби нічого не трапилося.

І чомусь у мене зараз таке враження, що у Росії чекають, що і цього разу їм все зійде з рук. Як було і в 2014-му. Більше того, введені нині санкції ще не є критичними для існування фашистської федерації. А відмова окремих країн ЄС застосувати ембарго на нафту і газ – це якраз є приводом, аби ресурсно підсилювати нашого ворога.

І от у мене питання: чи не замало ми просимо від так званого цивілізованого світу, захищаючи його від орди?