Звернення до тих, хто кричить «війна майже завершена»

Це буде не популярний пост. Але я не можу його не написати.

Вчора почитала, що ми «вже практично виграли війну», бодай локальну в районі Ірпеня, Бучі, Гостемелю…

Думаю, війни виграють не шапкозакидальством, а вмінням тверезо оцінювати ситуацію і діяти продумано.

Вчора наша арта добре відпрацювала під Києвом і накрила «командний пункт» ворога в районі Михайлівки-Рубежівки. Але це не вплинуло на диспозицію ворога.

Ворог не просто бездумно бродить нашими містами і селами. В Ірпені рашисти в парках закопують танки, в усьому регіоні по своєму периметру мінують територію… І налагоджують поставки продовольства і пального з боку Чорнобиля.

Вони змінили тактику. Вони теж вчаться воювати і зберігають понад 100тисячний контингент в Україні.

Вже не їздять великими колонами, коли можна було їм одним ударом нанести значні втрати. Роззосереджуються по житловим кварталам. Тримають місцеве населення заручниками, і це ускладнює воєнні операції.

До чого це все? Ми маємо налаштуватися на те, що увійшли в довгу позиційну війну. Це багатьом не подобається.

Контратаки не будуть «за одну ніч». Будуть ще довгі зачистки, з великими втратами. Бо щоб знешкодити закопаний танк, треба як мінімум до нього підійти і закинути туди гранату…

І ось цю роботу вже буде робити територіальна оборона, якій потрібні навчені люди. Вони мають проходити вишколи зараз, а не сидіти десь по селам, очікуючи на перемогу.

Така війна вимагає повної мобілізації суспільства за принципом: все для фронту, все для перемоги. Весь тил і вся економіка має працювати на війська. Ключове – працювати, а не пересидіти і перечекати.

Якщо цього бажання і усвідомлення не буде в мільйонів – повертатися, працювати, воювати, то треба молитися на дипломатію та мирний договір.

Я не хочу нікого «приземляти», я хочу, аби ми зберегли тверезу голову і мобілізувалися. Без цього не буває перемог.

Пишу це в Києві, де знаходжуся всі ці дні війни. В майже пустому Києві, де лише кілька днів тому почали пекти свіжий Український хліб... Щодня тут з хлопцями, які на евакуації і на рубежах. Щодня під вибухами і сиренами. І тут ледь не щодня втрати… В нашому батальйоні вже 5 двохсотих… І це велике горе.

Героям Слава!