Який вигляд має публічний патріотизм в Росії

Рубрика «Скинь Росію з Пароплава сучасності»

Прочитала, що в день вбивства Татарського деякі товариші оголошували про створення нового політичного руху «Клуб розсерджених патріотів».

Ці товариші – це Гіркін («ветеран боїв»), Губарєв (екс-«губернатор») та Алксніс (співголова російського руху націонал-патріотичних на прізвисько «чорний полковник»).

Братія, звичайно, вимагає більше трешу. Біографія зобов'язує.

Ось такий рівень політики та патріотизму в Росії. І це не зовсім химеробудування. У тому сенсі, що найпростіша функція політики – заповнювати розриви всередині реальності. А цих розривів усередині російської реальності (а чи не віртуальності) – повно.

Політики як такої у Росії немає – як у плані представництва партіями інтересів конкретних соціальних груп, і у плані – змагальності і конкуренції між собою. Усіх небезпечних влада зачищає ще на стадії допуску до участі у «виборах». У результаті з'являються маргінали, які, звичайно ж, не становлять ризику для влади, але при цьому публічно намагаються претендувати на озвучення народних настроїв.

Що стосується патріотизму, то російська влада, яка так часто говорить про якусь «особливість» Росії і т.д., геть-чисто при цьому обрубує якісь основи громадянськості. Той самий громадянський патріотизм, який є основою будь-якого громадянського суспільства. Тому що будь-яке просвітництво та усвідомленість – ризик критики для влади. У результаті весь публічний патріотизм – це, умовно кажучи, «танк», і «метафізика» від Кирила.

Їм би всім подивитися на себе збоку.