Звернення президента з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Звернення президента з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Для нас перемога над нацизмом – це вистражданий скарб, а не черговий привід поїхати на шашлики

Дорогі громадяни!

Сьогодні, 9 травня, Україна відзначає День перемоги над нацизмом. Щоб зрозуміти й осягнути значення цієї перемоги, достатньо пройтися недільним Києвом. Набережною гуляють родини з дітками, біля Кия, Щека, Хорива й Либеді фотографуються молодята, у парку дідусь вчить онучку кататися на велосипеді, на терасах кафе люди смакують десертами, а поруч вуличний скрипаль неймовірно виконує «Мелодію» Мирослава Скорика.

Все це відбувається під синьо-жовтими прапорами, в незалежній Україні. І в ній травень 2021 року виглядає суттєво інакше, ніж травень 1943-го, коли Київ був окупований нацистами. Там усе, про що я сказав, було неможливим. А позаду мене – обличчя людей, завдяки яким це стало можливим. Звісно, їх значно більше. І майже кожна українська родина має в сімейному альбомі таке фото. Де зображений батько, дідусь чи прадід.

І де зображені мати, бабуся чи прабабуся. І немає у світі такого музею, де б вистачило місця усім світлинам українців, які боролись і перемогли нацизм у складі Антигітлерівської коаліції. Це щонайменше сім мільйонів українців, без яких перемога була б неможлива.



Що для нас перемога над нацизмом? Це вдячність. Яка не має меж, строків давності чи географічного поділу. Вдячність нашим предкам за вигнання нацистів з Харкова і з Донецька у 43-му. За вигнання нацистів з Одеси й Криму в 44-му. За вигнання окупантів з Києва і Львова, Рівного й Полтави, Тернополя та Кривого Рогу. Вдячність від Луганщини й Закарпаття, Волині та Поділля, Херсонщини та Франківщини. Вдячність від кожного куточка України за вигнання нацистів з кожного куточка України.

Що для нас перемога над нацизмом? Це пам'ять. Про її страшну ціну. Про те, що в Другій світовій загинуло понад вісім мільйонів українців. Що додому не повернувся кожен п'ятий українець. Що загалом війна забрала щонайменше 50 мільйонів людських життів. І через ці жахливі цифри слово «перемога» треба сприймати без ейфорії та запаморочень голови. І бажання повторити перемогу може стосуватися чемпіонату з хокею або футболу, але не війни та смертей кожного з 2194 днів Другої світової.

Переможців прикрашає скромність. Усі, кому пощастило спілкуватися з ветеранами Другої світової, знають, як вони завжди говорили про війну. Скромно, без надриву, хвальби, марнославства, пафосу й без жодної краплі романтизму. Бо романтика на війні буває тільки в кіно. А в реальному житті, у горах трупів, відірваних кінцівках, у концтаборах, бомбардуваннях, блокадах, потягах з остарбайтерами та газових камерах немає жодної романтики. Вони це бачили, пройшли, побороли й щороку 9 травня казали один, незмінний тост: «Нехай ніколи не буде війни».

І для нас перемога над нацизмом – це вистражданий скарб, а не черговий привід поїхати на шашлики. Це не наліпки на авто, а квіти на могилу предкам. Це не карнавал, не костюмована вечірка й точно не фотосесія політиків у формі армії, до якої вони не мали стосунку, з кулеметом, який вони не вміють тримати в руках.

Що для нас перемога над нацизмом? Це причетність до великої справи для людства. Адже ця війна була не про те, чия армія переможе. А про те, чия філософія переможе. І важливим є не тільки те, що ми перемогли, а й те, що програв нацизм. Програв назавжди. З приписом: зникнути з цього світу разом з ксенофобією, расизмом та нерівністю.

І перемога над нацизмом для нас – це гордість за українців, гордість за наших предків, які були невід’ємною частиною перемоги.

Спільної перемоги, де всі країни та народи, що боролися з нацизмом, були важливими, без приставки «більш» або «менш». І ми нікому не дозволимо мінімізувати внесок у перемогу українців, які не лише захистили свою землю, але й у складі радянської армії та військ союзників Антигітлерівської коаліції спільно з десятками інших народів не дали нацистам панувати у Відні, Парижі, Празі, Варшаві, Мадриді, Будапешті, Амстердамі, Брюсселі, Римі, Берліні та багатьох інших містах планети.

Ми не забудемо й не втомимося щороку згадувати самі та нагадувати іншим, що 30 квітня 1945 року Прапор Перемоги над Рейхстагом встановлював українець Олексій Берест. Що виходець з родини українських лемків Майкл Стренк встановлював прапор США на Іодзімі. Що 2 вересня 1945 року акт про беззастережну капітуляцію Японії на лінкорі «Міссурі» приймав українець, генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.

Що найкращим льотчиком Другої світової є українець Іван Кожедуб, який збив понад 60 ворожих літаків. Що на рахунку снайперки Людмили Павличенко – 309 нацистських солдатів і офіцерів. Що український екіпаж українського танка першим розбив браму концтабору Аушвіц.

Що українського розвідника Євгена Березняка, прототипа відомого кіногероя майора Вихора, називають рятівником польського Кракова. І не забудемо ще сотні тисяч імен українців, які вписані в історію Другої світової війни та перемоги над нацизмом.

І все це сьогодні примножує біль і сум, якщо уявити реакцію цих людей на те, що їхні нащадки, сучасні українці, через роки потому знову дізнаються, що таке війна. Зберегти пам’ять про Другу світову було нашим обов’язком. Тому з покоління в покоління батьки розповідали про війну синам. Але це перевернулось, і з 2014 року сини розповідають про війну батькам. І вже не дідусі онукам, а онуки дідусям можуть розповісти про такі речі, як бомбардування або полон. А в історії міста Маріуполя поруч з датою 10 вересня 1944-го з’явилась дата 13 червня 2014-го. І він та ще багато українських міст на сході через 76 років після Другої світової будуть відзначати дві дати звільнення.

Все це болюче й несправедливо щодо всього, що пройшли наші предки, захищаючи українську землю. Але саме їхні подвиги та героїзм дають силу новому поколінню українських військових, наших захисників.

І саме вони дають надію на те, що обов’язково настане день, коли можна буде пройтися недільним Донецьком, Луганськом і Ялтою та побачити, як набережною гуляють родини з дітками, фотографуються молодята, у парку дідусь вчить онучку кататися на велосипеді, а поруч вуличний скрипаль неймовірно виконує «Мелодію» Мирослава Скорика. І все це відбувається під синьо-жовтими прапорами, в незалежній Україні.

З вірою в це, з надією на мир ми дякуємо та вклоняємось сьогодні всім українцям, які захищали та звільняли нашу землю від нацистів у Другій світовій війні.

З 9 Травня! З Днем перемоги над нацизмом!

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Борис Бабін
Борис Бабін

Український науковець, громадський і політичний діяч, доктор юридичних наук, професор

Оксана Забужко
Оксана Забужко

Українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист

Єпископ Євстратій (Зоря)
Єпископ Євстратій (Зоря)

Речник Священного Синоду ПЦУ

Светлана Чуніхіна
Светлана Чуніхіна

Політичний психолог

Віктор Шлінчак
Віктор Шлінчак

Керівник проекту «Главком»

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Звернення президента з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні