Автокефалія Української церкви: спростування контраргументів опонентів
Прирівнювати переговори‘2008 до переговорів’2018 - все одно, що сказати «в Україні та світі за 10 років нічого не змінилося»
Кілька контраргументів.
1. «Є всеправославна домовленість, що нова автокефалія може бути проголошена лише за згодою всіх Помісних Церков. Тому один Вселенський Патріарх не може цього зробити - потрібна згода також РПЦ»
— Таке бачення дійсно озвучувалося в процесі підготовки до Всеправославного Собору, як проект рішення питання нових автокефалій.
АЛЕ
• це рішення не було остаточно узгоджене, тому саме питання щодо автокефалій не було внесене в порядок денний Собору на Криті в 2016 р.;
• це рішення було частиною пакету компромісів між Константинополом і Москвою для проведення Собору - а Москва, спробувавши зірвати Собор і не взявши в ньому участі, ці компроміси відкинула сама;
• практика проголошення Константинополем Томосів про автокефалію в ХІХ-ХХ століттях підтверджує, що Вселенський Патріархат сам приймає таке рішення, без потреби попереднього погодження з іншими Церквами (він може вивчати думки, але не зв‘язаний позицією інших Церков);
• принципова позиція Вселенського Патріархату завжди полягала в тому, що він має право проголошувати нові автокефалії, і офіційно від цієї позиції ніхто не відмовлявся - тим більше не відмовиться після зриву Москвою домовленостей щодо Собору‘16.
2. «За канонами автокефалію не можна проголосити без згоди Російської Церкви»
— Немає таких канонів, які би зобов‘язувати Константинополь отримувати згоду РПЦ. Є лише переконання РПЦ, що саме так слід трактувати канони. Але переконання РПЦ і реальні канони - не одне й те саме.
3. «УПЦ КП та УАПЦ - не визнані структури, а тому не можуть бути основою для єдиної Помісної Церкви. Лише УПЦ (тобто МПвУ - авт.) є визнаною, тому лише на її основі можна говорити про гіпотетичну автокефалію, однак для цього УПЦ КП та УАПЦ мають повернутися з розколу»
— Проголошення Томосу про автокефалію - якраз і є способом визнання того, що було НЕ визнане. Достатньо подивитися історію нових автокефалій від ХVII до ХХ ст. Всі нові автокефалії спочатку були не визнані, хоча вже реально автокефальні, і лише згодом визнавалися.
— МПвУ (що називає себе УПЦ) є визнаною як частина автокефальної Російської Церкви. А зараз, очевидно, не йдеться про визнання автокефалії РПЦ - бо вона була визнана 1589 р. (після 141 року невизнаності). МПвУ як структура реально не хоче автокефалії (попри ритуальні заяви, що ніби це не зовсім так - реальність доводить, що не хоче і вперто проти автокефалії бореться). А раз ця структура не хоче автокефалії - то вона і не залучається до процесу.
— «Повернення з розколу» в баченні МПвУ означає, що спочатку УПЦ КП/УАПЦ мають відмовитися від незалежності, влитися у склад Московського Патріархату, а потім МОЖЛИВО, КОЛИСЬ у майбутньому, питання автокефалії гіпотетично розглядатиметься. Без жодних гарантій, що позитивно.
Історія проголошення нових автокефалій свідчить, що НІКОЛИ Церква, яка ВЖЕ розірвала підлеглість, не відмовлялася від своєї незалежності, щоби потім, з часом отримати Томос. Тому немає ніяких підстав (окрім московського бажання, щоб це було так) стверджувати, що спочатку УПЦ КП/УАПЦ мають приєднатися до МП, а потім порушувати питання про автокефалію.
4. «Раніше влада України вже вела переговори з Константинополем про автокефалію - і це завершилося нічим. Так буде і зараз».
— Ніколи дотепер влада України не вела переговори з Константинополем на такому серйозному рівні. 2008 р. були досягнуті лише рамкові домовленості, і було сподівання, що все вирішиться під час візиту Патріарха Варфоломія до Києва. Але дипломатія Москви виявилася спритнішою за дипломатію Києва.
Три роки попередньої праці в нинішньому випадку, 7 годин прямих переговорів на Фанарі - все це зовсім інший системний рівень підходу до справи. Тому стверджувати, що нинішня спроба буде не успішною, бо не успішними були попередні спроби - немає підстав. Навпаки - уроки попередніх спроб дають можливість уникнути «слабких місць» у веденні переговорів та реалізації домовленостей.
— Раніше не було війни Росії проти України, не було міжнародної ізоляції Москви, яка лише посилюється, не було зірваних домовленостей МП з Фанаром про Всеправославний собор. Тому прирівнювати переговори‘2008 до переговорів’2018 - все одно, що сказати «в Україні та світі за 10 років нічого не змінилося».
—
Поки що від опонентів з МП ніяких реальних аргументів, які б спростовували можливість досягнення Томосу - не наведено. Одні старі штампи.
Читайте також:
Коментарі — 0