За яких умов у нас працюватиме інститут репутації

На фоні новин знову чути питання про інститут репутації.

Мені здається, що він працює лише за однієї умови – коли людина справді дбає про хорошу репутацію. І він не буде працювати, коли головним принципом для неї залишається «всяка реклама добра, окрім некрологу».

Був в Америці такий маніяк-вбивця, Тед Банді. Його історію можна прочитати – він так само відомий в США, як Чикатіло – був відомий в пізньому СРСР. Головна відмінність була в тому, що він викликав симпатію у тих, хто не знав його внутрішнього світу. А поза тим – маніяк-садист з абсолютно цинічним ставленням до людського життя.

Коли його нарешті зловили і він потрапив на суд, то перетворився на телезірку. Практично вперше судовий процес потрапив у ефір телебачення і перетворився на реаліті-шоу. Задовго до справ О Джей Сімпсона і Ембер проти Джоні.

Кому цікаво побачити художнє осмислення того процесу і феномену Банді – рекомендую фільм «Красивий, поганий, злий» (Extremely Wicked, Shockingly Evil and Vile). Я ж згадав про цей приклад тому, що навіть люди, які розуміли, що Банді маніяк – продовжували слухати його.

Він вмів красномовно говорити. Він жартував під час процесу. Він викривав недоліки правосуддя. І його слухали.

І завдяки його вмінню в будь-якій ситуації знайти для себе виправдання, досі залишаються ті, хто вважають, що Банді – жертва поліцейської змови та борець із системою, а не обдарований симпатичний маніяк.

А ви кажете – «інститут репутації»…

Він працює лише тоді, коли у людини є совість, а суспільство не втрачає здорового глузду.