Коник, який шукає добро. Історія легендарного українця з Естонії

Культурний фронт
Керівник Українського центру в Естонії Анатолій Лютюк став героєм&nbsp; документальної стрічки<em></em> - Коник, який шукає добро. Історія легендарного українця з Естонії

Керівник Українського центру в Естонії Анатолій Лютюк став героєм  документальної стрічки

Фото: Dzyga MDB

В український прокат виходить незвичне кіно, яке створювалось сім років

8 вересня київський кінотеатр «Жовтень» покаже стрічку, яку складно зарахувати до якогось окремого жанру. Вона цілком може зацікавити тих поціновувачів, що скучили за справжнім кіно – насиченим живими емоціями, тим, яке говорить із глядачем про високе доступно і для дітей, і для глибоких старців. Це філософська притча з елементами анімації і претензією на повний метр. Здається, це – майже нереальна історія, щоби достукатися до нинішнього глядача. Так, мабуть, скаже будь-який професійний кінематографіст. Але в тому й справа: стрічка зроблена людьми, які мають невеликий досвід у кіно і, здається, у цьому її перевага.

«Казка про коника» зародилася у 2014-му році. Спочатку ніхто й не думав про фільм у класичному розумінні. Головний оператор і співавтор «Коника» Денис Страшний у ті буремні часи опинився в Українському культурному центрі в Таллінні. Там він познайомився з киянкою Уляною Осовською, майбутньою режисеркою фільму. Там же вони зустріли і головного героя, керівника Українського центру в Естонії Анатолія Лютюка. Під проводом цього чоловіка тамтешні українці організували імпровізований реабілітаційний центр для поранених під час сутичок на Майдані.

На той час ніхто з цих трьох українців, яких доля звела в маленькій країні на Півночі Європи, не уявляв до чого все приведе. Головний герой організовував допомогу пораненим, оператор сам проходив реабілітацію після поранення на Майдані, а магістерка Київського Національного економічного університету Уляна Осовська, без п’яти хвилин майбутня економістка, там волонтерила.

Інстинкт кінооператора ніби підказав Денису Страшному: навколо твориться історія на зламі епох, яку треба ретельно фіксувати, знімати на все, що є під рукою, аби не проґавити кожний кадр.

Уляна підтримала Дениса, вони позичили у синів Лютюка старий Nikon (фотокамера з функцією знімати відео) і зйомки стартували з волонтерських поїздок на Донбас, які кіношники фіксували на свої камери.


Автори документальної стрічки «Казка про коника» Уляна Осовська та Денис Страшний (Кадр з відео docuspace.org)
Автори документальної стрічки «Казка про коника» Уляна Осовська та Денис Страшний (Кадр з відео docuspace.org)

Десь у 2017 році концепція «Коника» буквально матеріалізується. Анатолій Лютюк постукав у двері до авторів у старому готелі і сказав: «Коник буде справжнім»! Позичив десь інструмент і іграшка, добре відома всім з дитинства, в руках майстра перетворюється на символ волонтера і майбутнього кіно.

Чому саме коник? Автор каже, що це своєрідна обітниця, така собі щоденна духовна практика пошуку добра. Лютюк давно позиціонує себе монахом у миру, зараховує себе до греко-католиків.

У результаті «Коник» гармонійно вжився в цей образ під час поїздок групи на Донбас і фактично став ключем до закритих сердець людей в тих подорожах. Зустрічі відбулися як в окопах із військовими, так і з мирними жителями. Побачивши дивакуватого старця з дерев’яною іграшкою в руках, люди розкривалися: так коник починав збирати ті історії. Одна за одною. А камера аматорів-кіношників ловила все.


Кадр з фільму «Казка про коника»
Кадр з фільму «Казка про коника»

Сім років зйомок звичайна дерев’яна іграшка увібрала в себе розповіді про ворожого артилериста, який відправляє у повітря снаряд без запалу із написом «Извините, все, что смог»; історії про тварин на лінії фронту, які попереджають про наближення смертельної небезпеки…


Книга про Коника: історія про сову, яка врятувала дійте від вірної смерті
Книга про Коника: історія про сову, яка врятувала дійте від вірної смерті

29 жовтня 2014-го року у вікна Тошківської школи, яка розташована неподалік лінії розмежування, почав битися сич. Птах здійняв такий галас, що директор школи розхвилювався і відпустив дітей додому. Згодом у приміщення школи влучили снаряди «градів» (система залпового вогню 120 міліметрового калібру, які тоді часто використовувалися під час бойових дій). На місці їдальні та спортзалу залишилися суцільні руїни…


В Українському центрі у Таллінні дітей вчать каліграфії та друкарській справі
В Українському центрі у Таллінні дітей вчать каліграфії та друкарській справі

Ці перекази трансформувалися в малюнки і стали казками із реального життя. Коник немов перемагає смерть, як той доісторичний символ, якому поклонялися наші предки-язичники. Фрески полювання на коня присутні навіть на стінах Софії Київської. У фольклорі християнських часів Київської Русі а пізніше України, кінь – це цілий пласт образотворчої культури.

Талліннський філософ Лютюк ніби йшов до цього проєкту все своє життя. Ще у часи боротьби за незалежність Естонії він активно поринає в протестні акції. Рішенням першого естонського уряду українець отримав почесне громадянство за заслуги перед країною. Згодом разом із групою однодумців Анатолій присвячує значну частину свого життя та сил на створення української греко-католицької церкви в Таллінні, на базі якої і виник один із найкращих закордонних культурних осередків українства. Тепер це місце полюбляють відвідувати естонські та українські політики і дипломати. У середньовічних стінах центру живуть і розвиваються численні просвітницькі проєкти для дітей. Там живе українська мова, література, волонтери прищеплюють дітям навички з каліграфії, друкарської справи.


Починаючи з кривавого 2014-го Анатолій Лютюк з волонтерською місією щорічно подорожує в Україну
Починаючи з кривавого 2014-го Анатолій Лютюк з волонтерською місією щорічно подорожує в Україну

Всі сім років зйомок Анатолій паралельно середньовічним способом на старих німецьких верстатах створював книжку «Казка про коника». Цей артефакт зберігається нині у Таллінні. А перший показ фільму відбувся на Фестивалі «Докудейс». Нині кіно вирушає у мандри українськими кінотеатрами і побачити стрічку зможе кожен охочий. Можливо, це «нова хвиля»?

Дмитро Мороз для «Главкома», Таллінн, 2021 рік


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Коник, який шукає добро. Історія легендарного українця з Естонії