Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Пересадити нирку в Україні. Місія нездійсненна?

    інтерв'ю
    • Яна Степанковська
    • Розсилка
    Громадяни повинні розуміти, що кожен з них є не тільки потенційним донором, але і потенційним реципієнтом - Пересадити нирку в Україні. Місія нездійсненна?
    Громадяни повинні розуміти, що кожен з них є не тільки потенційним донором, але і потенційним реципієнтом

    Як політики поставили під загрозу трансплантологію

    З 1 січня в Україні вступив у дію закон «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Він мав би значно розширити можливості медиків для проведення операцій з пересадки органів. Але все сталося не як гадалося.

    Закон щодо створення системи трансплантації органів, зокрема трупної трансплантації, Верховна Рада ухвалила ще півроку тому. До цього в Україні діяв закон про трансплантацію 1999 року, але він не містив чітких правил та механізмів того, як повинна відбуватися пересадка органів від неродинного донора або мертвої людини, а тому в Україні була доступною лише трансплантація від живого родинного донора.

    На початку ж 2019 року виникла ситуація, коли старий закон про трансплантацію перестав діяти, а виконувати положення нового закону просто немає можливості. Все тому, що підзаконні акти, які б достеменно визначали механізми і процедури, передбачені законом, досі не затверджені.

    Згідно із новим законом, уряд, міністерства та інші центральні органи мали б привести нормативно-правову базу у відповідність із ним. Зокрема до 1 жовтня 2018 року чиновники мали створити Єдину державну інформаційну систему трансплантації (ЄДІСТ).

    У МОЗ заявляють, що п’яти місяців було недостатньо, навіть більше – треба рік часу і належне фінансування, щоб новий закон таки запрацював. Адже треба встигнути створити ЄДІСТ, окремий Центральний орган виконавчої влади, що має координувати систему трансплантації, закупити нове обладнання для чотирьох центрів із трансплантації, навчити персонал новій професії трансплант-координатора та розробити близько 30 нових нормативно-правових актів.  І донор, і реципієнт мають бути занесені в реєстри, які так і не створені, як немає в лікарнях і трансплант-координаторів.

    «Кабінет міністрів, на жаль, виділив гроші на створення ЄДІСТ аж 23 жовтня. Тому МОЗ і не міг організувати створення реєстрів раніше», – пояснює «Главкому» нардеп Оксана Корчинська.

    Верховна Рада повинна була проголосувати за законопроект, який би відтермінував дію нового закону на рік. Але депутати не встигли його розглянути та проголосувати в останній сесійний тиждень роботи ради у 2018 році.

    Через це уряд 27 грудня 2018 року змушений був затвердити правила донорства, які б дозволили працювати трансплантології до початку роботи ЄДІСТ та уповноваженого органу з питань трансплантації. У МОЗ стверджували, що ніяких перешкод для трансплантації не буде, і ті лікарні, які проводили пересадку органів, і далі мають можливість працювати у звичному режимі: з 1 січня 2019 року рішення про проведення трансплантації ухвалюватиме консиліум лікарів медзакладу, де пацієнта внесено до списку очікування, а свою згоду або незгоду на отримання лікування пацієнт надаватиме лікарю медзакладу, який проводить трансплантацію.

    Однак лікарі-трансплантологи тепер побоюються опинитися на лаві підсудних за проведення операцій з пересадки органів, за «порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини» передбачена кримінальна відповідальність.

    Заступник очільника МОЗ Роман Ілик стверджує, що «страшилки» про можливу кримінальну відповідальність лікарів  є перебільшеними або навіть маніпулятивними». Але юристи кажуть про протилежне.

    «Лікар несе кримінальну відповідальність за порушення процедури операції з трансплантації. Тому щоб не порушувати закон, з 1 січня лікарю не можна проводити трансплантацію. Якщо законодавець не ухвалить рішення відтермінувати дію закону, це дозволить проводити трансплантації, якщо цього не станеться, з 1 січня трансплантація опиниться поза законом», –  ще у грудні попереджала під час виступу у Верховній Раді адвокат, голова Комітету Асоціації адвокатів України з медичного права Олена Бабич.

    Після новорічних свят у депутатів була можливість навести лад у системі трансплантології в парламентському комітеті з охорони здоров’я. Але до 18 січня, до кінця сесії, так і не було внесено зміни в перехідні положення нового закону про відтермінування його дії. Для цього на профільному комітеті повинні були узгодити норми цього додаткового законопроекту і запропонувати Верховній Раді проголосувати за нього.

    Є два схожі законопроекти, один з яких належить авторству колективу нардепів на чолі з Ольгою Богомолець, інший – депутата Марії Іонової. Кожен з них пропонує відтермінувати початок роботи ЄДІСТ: виділити рік на створення реєстрів, їхнє наповнення і запуск у роботу, щоб вже з початком 2020 року їх почали використовувати лікарі. Законопроекти також закривають прогалини в ухваленому законі щодо того, як зробити донором гемопоетичних стовбурових клітин кісткового мозку малолітніх та неповнолітніх осіб.

    «Главком» поцікавився у заступника директора з організаційної та клініко-інноваційної роботи Національного інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова Руслана Салютіна, чи проводять після 1 січня операції з пересадки органів, які проблеми галузі досі не вирішені і чи небезпечні страшилки про розвиток «чорної трансплантології» в Україні.



    «Громадяни повинні розуміти: кожен з них є не тільки потенційним донором, але й потенційним реципієнтом»


    Руслан Салютін, директор з організаційної та клініко-інноваційної роботи Національного інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова
    Руслан Салютін, директор з організаційної та клініко-інноваційної роботи Національного інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова

    У п’ятницю, 18 січня, в Інституті ім. О.О. Шалімова мала пройти операція з пересадки органу. Чи була вона здійснена?

    Операція мала відбутись, але дитина-пацієнт захворіла. Тому трансплантацію не було проведено, але не через юридичні, а через медичні протипоказання.

    Щодо юридичного боку справи, чи ризикують трансплантологи були звинувачуваними у порушенні кримінального кодексу за проведення операцій з пересадки органів?

    Ми, лікарі, перебуваємо в стані заручників чинного законодавства, що нам дуже не подобається. У МОЗ і справді не було достатньо часу для того, щоб ухвалити всі необхідні заходи, щоб закон запрацював. Я не хочу зараз шукати винних, треба думати над тим, що робити далі.

    Є лист від Міністерства внутрішніх справ до народного депутата Ірини Сисоєнко. Це була відповідь на її звернення, у якому вона просила роз’яснити, чи буде трансплантація вважатися протиправною. І у МВС нагадали, що у Кримінальному кодексі є стаття 143, згідно з якою карається «порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини», і якщо слідчий отримає повідомлення про такий злочин, то буде зобов’язаний розпочати розслідування.

    У відповіді Міністерства внутрішніх справ також вказано, що результат розслідування буде залежати від ряду обставин. Але наскільки я розумію, кримінальна справа все одно буде заведена, а крім цього є ризик, що ЗМІ роздмухають цю історію як свідчення «чорної трансплантації». На тлі дуже настороженого відношення українського суспільства до трансплантації, це може відкинути розвиток трансплантації ще на довгі роки.

    Тому чекаємо, щоб Верховна Рада України ухвалила законопроект про відтермінування дії закону,  який би врегулював ті питання, які не були внесені у минулому законі та дав змогу розробити відповідні нормативні, регламентовані акти з трансплантації.

    В Україні є достатня кількість фахівців, які можуть виконувати операції з трансплантації на рівні світових стандартів. Все залежить від політичної волі.

    Скільки операцій з трансплантації було зроблено хірургами Інституту протягом минулого року?

    Ми зробили 70 трансплантацій, з яких більшість – пересадка нирки, 11 трансплантацій печінки. Ми фактично виконуємо більше половини всіх трансплантацій, які є в Україні. На сьогодні 98% операцій, які виконуються на території України, це трансплантації від живого родинного донора. Трупне донорство не розвинуте.

    У Міністерстві охорони здоров’я стверджують, що ті лікарні, які проводили пересадку органів, і після 1 січня 2019 року, мають і тепер можливість працювати у звичному режимі…

    Щоб кожен юрист не міг трактувати закони на свій манір, нам треба, щоб усі нюанси нашої роботи були прописані на рівні законів, причому прописані чітко, щоб медики, які виконують свій обов’язок, не мали потім жодних проблем з правоохоронними органами. Щодо відповідної постанови уряду, її текст не оголошено, тому щось коментувати з цього приводу не є доречним.

    Які питання у галузі трансплантології не врахували у новому законі, які з них досі залишаються відкритими?

    В законопроекті (№9461-1), який зараз зареєстрований у Раді, про внесення змін до закону «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», упорядковуються питання клітинної трансплантації, а саме питання можливості бути донором клітин кісткового мозку неповнолітніх осіб, які є братами чи сестрами пацієнта.

    Але загалом новий закон «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» (№2427-VIII) відповідає всім вимогам країн Європейського союзу. Але чомусь система трансплантації у західних країнах працює, а у нас – ні.

    Тобто проблема не тільки в законі?

    На жаль, зараз у нас фактично немає загальної повноцінної системи охорони здоров’я. Не може бути так, що розвивається трансплантологія, а інші галузі медицини лежатимуть у руїнах – все взаємопов’язане. Немає повноцінних елементів страхової медицини. І от коли все це буде, тоді і працюватиме трансплантація.

    Це неадекватно, коли кошти на медицину виділяють місцевим бюджетам, і вони вже все там між собою розподіляють.  Саме через створену Національну службу здоров’я необхідно фінансувати  медзаклади за фактом наданих пацієнтам послуг, закупівля апаратури та медикаментів і витратних матеріалів, а місцеві бюджети лише можуть додатково підтримувати заклади охорони здоров’я.

    Треба чітко встановити правила гри, щоб громадянину могли надавати необхідні йому медпослуги незалежно від того, в якому місті, якій області він живе.

    Потім вже потрібно вирішувати питання кадрів, їхнє фінансове забезпечення, обладнання, з чим зараз в Україні ситуація критична.

    Що ж стосується конкретно трансплантології, то повинна бути продумана логістика. Бо якщо орган вилучили умовно кажучи в Білій Церкві, а пересадку потрібно зробити в Києві, то для цього треба буде сформувати логістичний план дій, зокрема залучати до супроводу  екіпажі патрульної поліції з метою як найшвидшої доставки донорського органу. Саме цією логістикою, веденням реєстрів та формуванням відповідної політики у сфері трансплантації та донорства повинен і займатися ЦОВ, що повинен бути створений.

    Інколи публічні люди, зокрема деякі нардепи, лякають громадян тим, що новий закон про трансплантацію нібито відкриває шлях «чорній трансплантології» в Україні. Подібні висловлювання можуть вплинути на те, що люди неохоче будуть ставати донорами, давати дозвіл на забір органів у родичів?

    Такі розмови про «чорну трансплантацію» ні до чого хорошого не призведуть. Давайте тоді заборонимо автотранспорт, так як він стає причиною аварій, у яких гинуть люди? Питання в контролі держави за цією галуззю медицини, підвищення соціальних стандартів та економічного благополуччя громадян України, щоб злидні не змушували людей на вчинки, які є незаконними, а саме торгівлю органами.

    Треба робити все можливе, щоб українці розуміли, що трансплантація – це благо, зокрема через соціальну рекламу заохочувати донорство органів, анатомічних матеріалів, крові. Щоб врешті-решт не засуджували батька-матір, які дали згоду на використання анатомічних матеріалів своєї дитини.

    Громадяни повинні розуміти, що кожен з них є не тільки потенційним донором, але і потенційним реципієнтом. Бо навіть після кору, ГРВІ, грипу або інших захворювань людині може бути необхідна трансплантація нирок, серця, печінки. Тобто є ризик навіть після тих хвороб, які ми називаємо «простими», опинитися у черзі на трансплантацію.

    Яна Степанковська, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ