Сама заявка на президентство прозвучала не так несподівано, як оригінально. І схоже, що такий формат був обраний зумисне…
До президентських виборів залишається менше року, і вже можна не сумніватись, що бюлетень, який виборці отримають на дільниці, буде значних розмірів. Окрім основних фаворитів, якими поки що вважаються Юлія Тимошенко та Петро Порошенко, в похід по булаву відправиться цілий ешелон претендентів. Від лідерів партій, яким потрібно розкручувати свої проекти на парламентські вибори, до відвертих спойлерів та фриків. За них внесуть чималий грошовий внесок таємничі спонсори, які будуть грати на цих виборах у власні ігри. Сюди ж приєднаються, якщо вірити їхнім заявам, такі екзотичні персонажі, як Олександр Онищенко та Іво Бобул.
Але серед усього цього строкатого калейдоскопу почали з’являтися й інші персонажі. Одним із перших серед «інших» про свої президентські амбіції заявив старожил української політики Роман Безсмертний. Сама його заявка прозвучала не так несподівано, як оригінально. І схоже, що такий формат був обраний зумисне. Під нього Роман Петрович підбирав відповідну аудиторію. В локації «Всі свої» в центрі столиці політик зібрав на зустріч провідних українських журналістів та експертів, яким адресував заклик до спільної роботи над подоланням прірви, що утворилася між державою і суспільством. Єдиним ключем до рішення цієї проблеми, на думку Безсмертного, є зміна пріоритетів – кінцевою метою політики має стати людина, її права, добробут і безпека.
Отже, публіка була «в темі», і герой зі своїми інтелектуальними ескападами знайшов вдячних слухачів, протягом години розлого пояснюючи свою позицію та відповідаючи на запитання аудиторії. Словом, все це було по-іншому: без традиційної програми від машинобудування до захисту української мови, а з наголосом на ціннісному вимірі та на ідеях.
Звісно, назвати «новим обличчям» людину, яка була представником екс-президента Леоніда Кучми в парламенті, займала пост віце-прем’єр-міністра та була одним з ключових керівників «Нашої України», важко. Розуміючи це, Безсмертний показово робив акцент на слові «інший», коли говорив про підходи, які намагатиметься провести в політику на президентській посаді. Також, передбачаючи претензії, що він зі своїм досвідом роботи у владі був частиною системи, яка призвела державу до нинішнього стану, оговорювався, що ніколи не приймав цю систему душею і протистояв їй. Ключові питання для будь-якого політичного стартапу – команди та фінансування – Безсмертний оминав. Організацію заходу, за його словами, оплатив його соратник екс-депутат від «Нашої України» Віктор Матчук, а щодо інших потенційних спонсорів кандидат виставив обов’язкові умови: про свою підтримку вони повинні оголосити публічно. Команду і програму ж обіцяв презентувати пізніше.
Безсмертного, на відміну від Зеленського та Вакарчука, соціологи поки не міряли в президентських рейтингах, і його реальну популярність оцінити важко. Певну пізнаваність він отримав через участь в Мінському процесі, з якого вже вийшов, та досить велику медіаактивність. Але його нинішній артикульований кандидатський статус та непроста історія взаємин з Петром Порошенком може ускладнити для нього доступ до основних телеканалів. Якщо, звісно, він не домовиться з їхніми власниками.
Такий досвідчений «орговик» як Безсмертний став би в нагоді у будь-якому штабі, зокрема Юлії Тимошенко, у якої після розриву з Олександром Турчиновим діра на цьому місці. Але Роман Петрович давно вже заявив, що стомився підносити патрони тим, хто не вміє стріляти. За його словами, його політичний досвід, школа, яку він пройшов, дає йому можливість балотуватися.
«Главком» наводить основні тези з виступу Безсмертного – одного з перших кандидатів у президенти на виборах-2019.
Про єдність
У нас немає рамки, яка тримає нас в ідеї єдності (конституції). Вам будь-які фахівці скажуть, що якщо є п’ять потенційних внутрішніх чи зовнішніх загроз національній безпеці, така держава не утримується на ногах. Якщо ви запитаєте фахівців, скільки зараз таких потенційних загроз, то їх декілька десятків. Тому те, що наше суспільство і держава тримаються, – це сучасний феномен. Однією з таких прямих загроз є війна на Донбасі. З моєї точки зору, необхідно запропонувати українському парламенту хоча б наблизитись, принаймні, в риториці, до розгляду закону про безпечну реінтеграцію окремих районів Донецької і Луганської областей. За такої постановки питання відкриваються можливості – від застосування сили до широких гуманітарних програм і проектів. І нам конче необхідна глибока розмова на цю тему.
Про пріоритети
Потрібно усунути помилку в ціннісних пріоритетах. На першому місці має бути людина. Донбас це показав найкращим чином. Наприклад, у статуті української армії досі немає місця солдату як людині, і це в той момент, коли на Донбасі зосереджені декілька конфліктів. У нас держава існує без людини, а людина без держави. Центральна влада має встановлювати стандарти, але вона не бачить цю людину, вона її не відчуває. Українці не відчувають існування держави для забезпечення своїх елементарних потреб. А як відомо, коли людина виживає – з нею можна робити що завгодно.
Про уряд
Сьогодні уряд зовсім не опікується безпекою. Якби на засідання не ходили міністри внутрішніх справ та оборони, в уряді б цього не помітили. Він займається бізнесом, але його немає в економіці. Там, де уряд потрібен, його немає, а там, де він не потрібен, його забагато. Це говорить про великі системні помилки всередині системи.
Про парламент
Ми втратили контролюючу функцію парламенту – парламентська більшість просто не дасть цього (контролювати владу, - «Главком») робити. Ця річ призвела до тупика системи. Інституційно має бути зовсім інша модель. І потрібна предметна дискусія на тему двопалатності парламенту.
Про «соціалку»
Центральна влада може встановлювати стандарти, але вона не бачить і не відчуває людину. Є проблема недопуску місцевого самоврядування до реалізації соціальної політики. Відбувся розрив між органом, який має забезпечувати це ресурсами, і людиною, яка є об’єктом допомоги. Зараз більше 70% ресурсів йде з центрального бюджету, тобто є проблема неадекватності системи фінансування і механізмів адміністрування потреб людини. За такої моделі протистояння місцевого самоврядування, людини і центральної влади будуть весь час продукувати безкінечні конфлікти.
Про «сплячу еліту»
«Спляча еліта» – це наслідок довготривалої (спочатку царської, а потім радянської) політики вбивства еліт. Вбивство естеблішменту – це вбивство пам’яті в системі влади. Мені доводилося всі ці роки спілкуватися всередині виконавчої влади, з дипломатами, з людьми зі сфер безпеки. Неможливо забезпечити окремі інституції, коли кадрова ротація відбувається в системі виконання кожні півроку. Сьогодні українська політика мертва, її немає. Те, що ми скотилися до сюжету спектаклю в театрі, коли людина і політик потрібні один одному тільки у вигляді глядача і актора, – ось відносини людини і політика в українському суспільстві. Просто реформувати і лагодити вже нічого неможливо. В більшості випадків треба створювати все з нуля. Потрібні інші інститути з іншою якістю. Потрібно повне перезаснування держави і нова якість політики.
Про замовлення суспільства
Є чотири нитки, за які можна потягнути та вирішити будь-яку задачу. Хочете – тягніть за нитку парламенту, хочете – за нитку місцевого самоврядування, виконавчої влади, суду… А якщо взятись за чотири – ситуація буде вирішуватись швидко. Власне ці кроки зможуть подолати «окремішність» української держави та українського суспільства.
Не вистачає замовлення суспільства на зміни. У 2005 році один із польських віце-прем’єрів мене запитав: «Чи те, що ти робиш, пройшло через вибори, люди тебе підтримали?». Я відповів, що ні, бо це правда. Тому нам конче потрібна дискусія навколо цих основоположних проблем.
Про корупцію
У рамках нинішньої інституційної моделі здолати корупцію неможливо. Конституція визначає, що є Фонд держмайна, Державний комітет телебачення та радіомовлення, Антимонопольний комітет… Яка їхня дія проти корупції? Вони – імпотенти. Ми приймаємо закони про ДБР, НАЗК, НАБУ, але це неконституційні органи. Тобто конституційні органи не працюють, а ми хочемо, аби працювали неконституційні. Доля цих органів абсолютно однакова. Визнаючи корупцію як одне з нинішніх зол, я кажу про ліквідацію, усунення причин, бо її масштаби і причини носять системний характер. І я дуже добре знаю, з якого кабінету починається така річ, тому треба про це пам’ятати. Там не повинно бути тих, хто опікується інтересом бізнесу або ним займається.
Про деолігархізацію
Якщо буде зубастий голова Антимонопольного комітету і взвод охорони біля нього – ніякого «Київенерго» не буде через місяць. Так само зубастий голова Фонду держмайна зі взводом охорони – і вся ця приватизація дуже швидко завершиться. А зберігаючи такі імпотентні органи як зараз, ми не позбудемося цього явища. Але водночас ці зубасті керівники потребують інституційної підтримки, якої сьогодні немає.
Про домовленості
Чи буду я з кимось домовлятися? Є певний ціннісний коридор, в межах якого готовий домовлятися. Готовий йти важкою дорогою. Старими санями я не поїду.
Про вибори-2019 та команду
Очевидно, що нинішній парламент не має права на життя. Прийде час – я представлю і програму, і команду. Сподіваюсь, що кожному з нас ця команда припаде і за якісними, і за візуальними параметрами, і це будуть люди, здатні на серйозні кроки із розв’язання питань, про які ми говоримо. На три чверті проблем я знаю відповіді сам, і знаю, які механізми треба запустити, аби це було зроблено. І я прошу конструктивної розмови, аби суспільство замовило такі дії.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0