Любив сало та малював Святошин: річниця з дня народження Малевича
У цей день народився відомий український митець
Сьогодні, 23 лютого, річниця від дня народження художника Казимира Малевича, всесвітньо відомого українського митця, Леонардо да Вінчі сучасного мистецтва та автора «Чорного квадрата».
Його картини виставляють у найкращих музеях світу, водночас творчість митця має глибокі зв’язки з українською культурою.
Тривалий час Малевича зараховували до російського авангарду, але останні дослідження переконливо демонструють – Малевич таки був українським художником, хоча і в Російській імперії.
Його часто порівнюють з Леонардо да Вінчі. Свого часу да Вінчі перейшов від однієї епохи в мистецтві до іншої, так само Малевич до певної міри відкриває епоху сучасного мистецтва. Можна сказати, що все сучасне мистецтво так чи інакше оглядається на Малевича і відштовхується або заперечує певні його тези, твори чи взагалі його позицію.
Разом з тим вплив Малевича набагато більший, ніж тільки на сферу мистецтва. Уся сучасна культура в широкому сенсі – архітектура, дизайн і тип візуальної культури, який нас оточує, – так чи інакше звертається до Малевича. Хоча він не був професійним філософом і майже не отримав освіти (кілька років сільської школи), але привніс певні ідеї та концепти в наш світогляд. Був першим, хто взагалі почав мислити так і почав говорити про ці речі.
Геній з Жилянської
У 1879 році в родині поляка, керуючого цукровими заводами, народився маленький Казик. Сталося це на вулиці Жилянській (хоча раніше вважалося, що на Бульонській, нині – Малевича). Будинок, в якому народився майбутній творець кубофутуризму, не вцілів – тепер на його місці сучасний житловий комплекс.
Цікаво, що у родині Малевичів було 14 дітей.
Практично до повноліття Казимир постійно переїжджав з батьками з місця на місце – того вимагала робота батька. Сім'я жила то в Ямполі на Поділлі, то на Харківщині, то в Конотопі.
О, славне місто Конотоп! Воно все лисніло салом. На базарах довгими рядами сиділи за столиками тітки-сальниці, від них пахло часником. На столиках були навалено купи найрізноманітнішого сала ... ... я ріс серед цього українського сала і часнику в Конотопі.
Казимир Малевич
Навчання і лекції
Всерйоз почав учитися малюванню у видатного українського художника Миколи Пимоненка.
«Їду до Києва, знайомлюся з Пимоненком. Велике враження справили на мене його роботи... Багато мольбертів, на кожному картина, яка зображує життя України», – згадував згодом Малевич.
Після навчання в Києві почався досить затяжний період життя в Росії, де Малевич продовжував вчитися і де власне і зародив супрематизм, написавши і виставивши на огляд в 1915 році знаменитий «Чорний квадрат», який вважав вершиною своєї творчості. Лише значно пізніше, в 1927 році, Малевич повернувся до Києва і приблизно два роки успішно викладав у Київському художньому інституті.
Творчість
Існує мінімум чотири картини «Чорний квадрат». Можливо, їх навіть більше. Сама картина є частиною триптиха, де рівне значення мають «Чорне коло» і «Чорний хрест». У цих роботах Казимир Малевич вивчав базові можливості кольору, композиції.
Під час останнього візиту до Києва навесні 1930-го Малевич створив імпресіоністський пейзаж. Картина «Пейзаж під Києвом» зберігається в Третьяковці. Але справжня назва «Святошин» по імені села, де Малевич малював.
Народ і мова
Усе життя Казимир Малевич не втомлювався підкреслювати, що його художнє бачення світу багато в чому сформувалося завдяки українському селу і його укладу життя.
У 1915 році він навіть створив кілька супрематичних ескізів для подушки і шарфів, які потім вишивалися народними майстринями і продавалися на міжнародних виставках.
А ще – Малевич чи не єдиний з художників того часу, у творчості яких знайшла відображення моторошна трагедія Голодомору. Один із найвідоміших малюнків – «Де серп і молот, там смерть і голод». Олівцем, на перший погляд, недбало, майже по-дитячому зображені три фігури, у яких замість осіб – серп і молот, хрест, труна.
Французький історик Жан-Клод Маркаде писав, що Малевич був єдиним художником, який демонстрував невідоме трагічне становище українських селян під час злочинної насильницької колективізації.
Самоідентифікація
Незважаючи на те, що по батьківській лінії Малевич – нащадок дворянського роду, у якого навіть був власний герб, художник часто підкреслював своє ставлення до України.
Малевич багато писав листів українською мовою, за свідченнями дослідників його творчості, в деяких анкетах вказував національність «українець» і навіть прямо заявляв про це в своїх нотатках. Так, згадуючи свого однокласника Льва Квачевського, Малевич писав: «Усю дорогу сперечалися. Припиняли суперечки, тільки коли сіли полуднувати. Згадували Україну. Він і я були українцями».
Особисте життя
Спершу Малевич одружився на дочці курського пекаря Казимирі Зглейц. До речі, весілля було подвійним: одночасно також одружився молодший брат Казимира – Мечислав, який брав у дружини сестру Казимири Марію.
Згодом у подружжя народився первісток – Анатолій (помер у 15-річному віці від тифу), а також дочка Галина. Проте незабаром чоловік та жінка почали віддалятися один від одного.
Казимира не розділяла творчих планів чоловіка і вважала творчість несерйозним заняттям, пустощами. Тож він, залишивши дружину і дітей в Курську, переїхав до Москви. Це намітило розкол в сім’ї.
Повертатися до дружини та дітей у Курськ Казимир не хотів. Він зняв недорогу кімнату в художній комуні в Лефортово, де прожив півроку. Коли гроші закінчилися, він повернувся в сім’ю.
Згодом сварки між подружжям почастішали, і, врешті-решт, Казимира пішла від чоловіка і забрала дітей. Вона переїхала в село Мещерське і влаштувалася фельдшеркою в психіатричну лікарню. Там вона закохалася у лікаря і, залишивши дітей на співробітницю, поїхала разом з ним із села.
Коли Малевич відправився за дітьми в Мещерське, куди перевезла їх Казимира, він познайомився з Софією Рафалович, із дочкою завгоспа, яка тимчасово доглядала за Галиною і Анатолієм.
Художник почав доглядати за Софією. Спочатку закохані жили цивільним шлюбом, а згодом художник зробив їй пропозицію й вони зіграли весілля. У цьому союзі у пари народилася дочка Уна.
Софія підтримувала бажання Казимира займатися творчістю, всіляко опікаючи чоловіка, брала на себе побутові проблеми і приносила основну частину заробітку сім’ї. Казимир же цей час удосконалював своє вміння малювати.
Через кілька років Софія померла, залишивши чоловіка з малолітньою дочкою на руках. Приблизно через два роки Казимир Малевич у третій раз відправився під вінець з Наталією Андріївною Манченко, від якої він був старший на 23 роки.
Арешти
Незважаючи на світове визнання, посилення сталінської диктатури призвело до того, що стиль Казимира Малевича виявився не бажаним. Його манера і стиль були названі буржуазними, які не можуть відображати реалій соціалістичного життя.
Крім того, радянський уряд не пробачив митцю робочих поїздок за кордон, а тим більше того, що там він отримав велике визнання. Коли Малевич приїхав на батьківщину, його звинуватили у зраді як німецького шпигуна.
У 1930 році, коли Малевич повернувся до Петербурга, де жила його родина, митця несподівано заарештували. Фактично до кінця року Малевич перебував у в’язниці. За цей час його звільнили з роботи в Інституті заочно, і коли він вже вийшов з в’язниці, то зрозумів, що всі шляхи перекриті, не залишилося можливостей далі рухатись.
Загалом за радянської влади його двічі заарештовували, 1933-го його мистецтво оголосили поза законом.
Останні роки він не мав роботи, був змушений малювати якісь портрети на замовлення, щоб родина могла вижити. Унаслідок арешту він тяжко захворів, і в останні роки багато працював над тим, щоб впорядкувати свою спадщину.
Важка хвороба закінчилася смертю – він помер від раку, але навіть в останні найважчі дні залишався собою, вірним собі художником. І його смерть є унікальною для історії мистецтва, тому що він написав сценарій свого похорону, розробив макет своєї труни.
І залишив заповіт, за яким наказував, щоб на місці його поховання за Москвою поставили архітектон – це така висока колона. І на вершечку цієї башти він попросив поставити телескоп, щоб кожна людина могла дивитися на Юпітер. Тобто навіть в останні хвилини життя він мріяв, щоб людина не забувала, куди вона має рухатися.
Коментарі — 0