Чому українці перестали реагувати на сирени? Психологиня пояснила тенденцію знецінювання загрози

Повномасштабна війна в Україні триває уже пів року, тож інформація про неї перейшла зараз із «центрального флангу» мозку в інші ділянки: для когось вона стала просто тлом. Тому важливо утриматися від знецінювання, адже реакція на воєнні дії зараз є індивідуальною і залежить від психологічного узору особистості, досвіду, місця проживання тощо. Про це у коментарі «Главкому» розповіла психотерапевтка Марія Фабричева.

«Наша психіка влаштована так, що може адаптуватися і витісняти якісь речі. Вона робить все, аби людина змогла вижити. Отже, люди з війни потроху почали переключатися на інші речі: готуватися до зими (що також важливо для виживання), до початку навчального року. При цьому ми розуміємо, що людині «повертає пам'ять» звук сирени чи приліт. На жаль, окупанти поки не дають нам забути, що йде війна. Проте можна бути не на 100% включеним у війну», – пояснює психотерапевтка.

За словами Марії Фабричевої, якщо раніше при перших звуках сирен всі бігли в найближче укриття, то зараз навіть не пришвидшують крок, якщо чують сирену. Філософія і аргументи тут у кожного свої. Одні вмикають об’єктивне мислення: звертають увагу на стан багатьох укриттів і стверджують, що їм вдома, між двома стінами, спокійніше. У других вмикається безтурботність і навіть магічне мислення – вони кажуть: «Я вірю у ППО». Треті взагалі впадають у фаталізм і вирішують для себе: «Буду як буде, долю не зміниш». Звісно, є і структурні люди, які звикли слідувати правилам – вони кожного разу, як було рекомендовано, ідуть у безпечне місце.

Звісно, це не стосується мешканців прифронтових районів, які постійно обстрілюються.

Раніше психологи розповіли, як подолати емоційне оніміння під час війни. 

Крім того, психолог розповіла, як подолати тривожність під час війни. Вона порадила кілька методів, що можуть полегшити цей стан.